Нещодавно прокуратура й Національна поліція Автономної Республіки Крим почали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 243 Кримінального кодексу України у справі про забруднення моря біля узбережжя півострова. Зокрема, було встановлено, що біля узбережжя Криму, в результаті перевантаження нафтопродуктів та інших паливно-мастильних матеріалів із танкера в танкер, які належать Росії, допущене забруднення акваторії Чорного й Азовського морів. Забруднення зафіксовані в нейтральних водах Чорного моря на південь від Керченської протоки й іще у трьох місцях, загальною площею понад 24 квадратних кілометри. Українські правоохоронці зазначають також, що токсичні речовини потрапляють у Чорне море, створюючи загрозу для здоров'я населення та середовища, пише Микола Семена спеціально для "Крим.Реалії"
Політики та письменники про екоцид
Екоцид ‒ родова риса російської державності. Сергій Мітрохін, член політкомітету партії "Яблуко", ще 2010 року на "Эхо Москвы" у статті "Державний екоцид у Росії" зазначав: "Знищення навколишнього середовища буває антропогенним, техногенним. Для Росії настав час вигадати новий термін. У нас руйнування природи є політогенним. Від грецького "поліс", тобто держава. Всі найгостріші екологічні проблеми сьогодні створені або прямо з ініціативи влади, або через її кричуще нехтування інтересами природоохорони. Серед випадків свідомого екоциду ‒ вирубка Хімкінського лісу, відновлення роботи Байкальського ЦБК, знищення унікальних природних ландшафтів Сочі та безліч дрібніших екологічних злочинів в інших регіонах Росії".
Зокрема, до антиекологічних рішень глобального масштабу тоді політик відніс висновок "Угоди 123", згідно з яким Росія зобов'язалася приймати в себе ядерні відходи. Найближча загроза ‒ прибуття з Німеччини ядерного мотлоху, який утворився на дослідницькому реакторі в Россендорфі. На його думку, і переробка, і зберігання відходів ядерного палива спричинять зростання радіоактивного забруднення в Челябінській і Томській областях, Красноярському краї.
Мітрохін зазначав, що загальному екоцидові в Росії сприяє і російське законодавство. Так, згідно з Лісовим кодексом, із 1 січня 2007 року ліс перестав бути екосистемою ‒ нерозривною екологічною єдністю лісової рослинності, тваринного світу та ґрунту, і став тільки деревиною, тобто рухомим майном. Ліси тепер можуть продаватися окремо від землі. Тваринний і рослинний світи лісу, вся лісова екосистема при продажу лісу не захищені нормами лісового, земельного або цивільного законодавства. Новий російський Лісовий кодекс фактично скасував державну лісову охорону.
Як побачимо далі, стан інших природних ландшафтів ‒ степів, морів і навіть орних угідь ‒ не кращий.
У "Живому журналі" користувачі також наголошують на неналежному ставленні російської влади до природи. Наприклад, Гала-Гала пише: "У Росії рік екології, а ми й не помітили і, між іншим, дуже дарма… Так ось ‒ природу Росії ударно ліквідовують, її продають, вирубують, спалюють, у найкращому випадку ‒ засмічують… Екоцид у рік екології ‒ це так по-компрадорськи, зелені легені країни мають бути знищені будь-якими способами… Ліс горить? Так це ж вигідно! За офіційною статистикою, від пожеж у Росії гинуть 1,5–3 мільйонів гектарів лісу. А за повідомленнями міжнародних центрів моніторингу вигорає понад 14 мільйонів гектарів! І по-новому погляньте на той скандал, який вибухнув із приводу ухвалення нового Лісового кодексу, коли хто тільки не просив Путіна не підписувати документ: екологи, академіки, політики, діячі культури та мистецтва, розуміючи, що йдеться про долю російського лісу ‒ він, звісно ж, завершився підписанням президентом підлого паперу… Попіл не стукає вам у серце, дим згарищ не виїдає очі, регулярні повідомлення про фактичне воцаріння в Сибіру китайців, які вирубують по-хижацьки без надії на відновлення заповідну тайгу й уже диктують свої умови місцевому населенню, не змушують стискатися серце? Що ж, тоді ображатися нема на кого ‒ кожен народ має ту владу, на яку заслуговує…".
У романі Івана Тургенєва"Батьки та діти" Базаров каже: "Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник". І це перший крок до того, щоб Іван Мічурін міг проголосити: "Ми не можемо чекати милості від природи, взяти у неї всі її багатства ‒ наше завдання". Лев Толстой у повісті "Хаджи Мурат" докладно описує, як російські солдати день у день вирубують кавказький ліс тільки лише тому, що хочуть нібито відкрити місцевість й убезпечити себе від вилазок безстрашних джигітів.
На уроках російські школярі пишуть твори на тему "Варварське ставлення людини до природи". Вони широко цитують слова письменника Володимира Солоухіна: "Людство ‒ це своєрідна хвороба планети Земля", письменника Віктора Астаф'єва: "До чого веде жорстоке, споживче ставлення до природи? Чи досягло людство межі, перетнувши яку йому загрожує самознищення, чи все ж є надія розбудити в серцях відповідальність заради збереження нашої унікальної планети?", письменника Сергія Щипачова: "Земле, нелегко тобі в це гуркітливе століття, у цей тривожний із кривавими розп'яттями час", цитують численні есе відомого журналіста, захисника природи Василя Пєскова.
Навіть я пам'ятаю його матеріали в іще якісній радянській "Комсомольской правде" про те, якщо падає виробництво на якомусь заводі, то приїдуть на шикарних автах із великими зірками генерали й піднімуть виробництво, але якщо завдається систематичний збиток природі, якщо на Землі зникають ліси та цілі види тварин, то ніякі великі зірки їх не відновлять. Вони констатують: "Сильний світу цього забув просту істину: втративши природу, люди поступово втрачають себе та свої моральні підвалини. Природа ‒ храм, а людина ‒ хам!". Діти не пропускають жодної теми, навіть такої, як "Мохи та їхня роль у житті людини". Вони цитують розумні думки від авторів античності до Чехова та Буніна.
Варварське ставлення до Криму
Ми маємо констатувати: варварське ставлення російської влади до екології стало системним і в Криму. Ось тільки приклади останнього часу. Торік у грудні біля узбережжя Керчі стався вилив нафти. За інформацією російського "міністерства екології Криму", акваторія вздовж набережної Керчі була покрита плівкою, а в повітрі відчувався запах нафтопродуктів. При цьому джерело забруднення так і "не виявили".
Читайте також: Кримський рахунок, який слід виставити Росії
24 січня в Чорному морі біля берегів Криму, за інформацією російського науково-дослідного центру космічної гідрометеорології "Планета", за 146,4 км від Феодосії були виявлені плями. Російський "Центр цивільного захисту" 6 лютого виявив у Севастопольській бухті маслянисту пляму приблизною площею в тисячу квадратних метрів.
Раніше прокуратура та поліція АР Крим зареєстрували кримінальне провадження за ч.2 ст. 240 Кримінального кодексу України (порушення правил охорони або використання надр). У межах цього провадження встановлено, що "після окупації півострова дамбу Нижньо-Чурбашського водосховища в Керчі почали використовувати для незаконного видобутку піску, як наслідок, бруд від його промивання та видобутку потрапляє на міський пляж".
Для окупантів кримська природа ‒ лише трофей, тому й поводяться вони з нею, як зі звичайним військовим трофеєм. Але аналіз показує, що річ не тільки в цьому, а проблема набагато глибша.
Росія у Криму: владі не до Тургенєва й Толстого
Про те, що саме Росія згубила природу в Криму, вже написано чимало. Взяти хоча б статті "Друга екологічна катастрофа у Криму: причини та витоки", "Хто зупинить кримський "деревоцид", "Кримський ліс: "легені" природи чи "бандитські кущі»?".
До 18 століття гірська, передгірна та велика частина степової зони Криму були покриті віковим лісом. Ще зараз у Великому каньйоні, за свідченням кримських учених, можна зустріти тисячолітні дерева. Цей ліс захищав землю від спеки, а кримські річки – від висихання. Салгир, який іще Пушкін називав судноплавною рікою, тоді не губився у степу, а доходив до Азовського моря у своєму річищі. Свого часу вчені дивувалися, чому Неаполь-Скіфський захищений стінами тільки із трьох сторін? Виявилося, все просто ‒ із четвертого боку його захищав Салгир такої широти та глибини, що вороги скіфів не могли штурмувати їхню столицю через цю водну перешкоду.
Але кримський ліс нещадно знищували солдати під час російських походів до Криму на всій відстані, від Євпаторії до Білогірська, Феодосії та Керченського півострова. Під час пожеж у Євпаторії, Бахчисараї, Білогірську, Феодосії, влаштованих російськими завойовниками, гинули цілі природні ландшафти. Після 1783 року взагалі настало лихо ‒ весь перший Чорноморський флот був збудований із дерев, вирубаних як у Криму, так і в північному Причорномор'ї, аж до Херсона та Миколаєва. Це можна простежити за кількома життєписам Григорія Потьомкіна, відомими в літературі. Тому можна сказати, що водну проблему в Криму спричинили самі ж росіяни, але ще в 18 столітті. Після вирубки лісів пересохла більшість річок.
Я пам'ятаю, як до анексії до кримської землі ставилися практично зі священним трепетом. Були заборонені будівництва та будь-які землерийні роботи в Новому Світі, у багатьох заповідниках і заказниках, на різних охоронюваних територіях. При прокладанні доріг намагалися не вилучати з експлуатації орні землі, обходили ліси й чагарники, кожне дерево було пораховане й під охороною. Але як подивишся, з яким широким розмахом проведена траса "Таврида", як широко розходяться на всі боки шляховоди та як щедро вони забирають в аграріїв колишні поля та пасовища ‒ диву даєшся. Це ж маленький Крим, а не "широка страна моя родная", де росіяни звикли землі не шкодувати.
Заговоривши на цю тему з росіянами, щоразу чуєш про забруднену Арктику, де розкидані мільйони порожніх бочок з-під пального, про північні моря, встелені списаними ядерними підводними човнами, про варварську вирубку сибірської тайги, про забруднення Байкалу, проблему, порушену ще у фільмі Сергія Герасимова "Журналіст", і багато іншого.
Із записок Володимира Менделєєва, сина відомого хіміка, який займався дослідженнями Азовського та Чорного морів, Північного Причорномор'я, Кубані та Дону, видно, що Азовське море й увесь Приазовський і Причорноморський регіони давали левову частку видобутку цінних порід риб, дорогоцінної ікри, інших ресурсів. Для захисту Азова він пропонував збудувати загату через Керченську протоку такої конструкції, яка б давала можливість і судноплавству, і водночас охороняла б екосистему Азова від солоних вод Чорного моря. Але Росія не прислухалася до думки відомого вченого.
Читайте також: Помста Геї: рецепт уникнення катастрофи людству дали ще чверть століття тому
Після будівництва Волго-Донського каналу приплив прісної води в Азовське море зменшився, рівень Азовського моря, природно, знизився, і в нього через Керченську протоку ринула солона чорноморська вода, від якої загинули кілька видів цінних риб, а головним чином, відкладена ними ікра. Остаточно згубив Азов і Чорне море видобуток газу, судноплавство та транзит нафти через Керченську протоку, а також мілітаризація регіону.
Після розпаду Радянського Союзу Росія не визнала проведення кордону з Україною вздовж Азовського моря та Керченської протоки, як заведено у світі, серединною лінією, і, відповідно, не оскаржувала приналежність Керч-Єнікальського каналу Керченському порту й Україні. Причина проста: Росія не хотіла платити Керченському порту за прохід каналом і лоцманські послуги. Тому виникла варварська практика перевалки нафти та газу з танкера на танкер біля входу в протоку з боку Чорного моря. Можна було бачити, як у будь-яку погоду, часто у шторм, декілька десятків танкерів наражають себе на смертельну небезпеку, перевантажуючи легкозаймисті рідини та газ із борту на борт.
Через це траплялося багато катастроф. Наприклад, 11 листопада 2007 року під час сильного шторму затонули п'ять суден. Російський танкер "Волгонефть-139" розламався на дві частини, і в море вилилася понад тисяча тонн мазуту. Три російські суховантажі, на борту яких було загалом сім тонн гранульованої сірки, пішли на дно.
Окрім того, недалеко від Севастополя затонув грузинський суховантаж "Хадж Ісмаїл", на якому був вантаж металобрухту. На борту цих суден перебували загалом 58 осіб. Частину з них вдалося врятувати. Троє моряків під час шторму загинули, а ще 20 людей вважають зниклими безвісти. Усього через стихію постраждали або були викинуті на берег понад 20 кораблів. А всього в цьому регіоні перебували понад 50 суден із небезпечними вантажами. Мазутом виявилося залите все узбережжя на косах Тузла та Чушка, нафтові плями також були помічені в північній частині Таманського півострова на Чорному морі, а також поблизу селищ Ілліч і Приазовське на Азовському морі. За офіційними повідомленнями, забруднені понад 10 кілометрів берега, за словами екологів ‒ понад 30, а за словами місцевих жителів ‒ понад 50 кілометрів.
Через тиждень практично там же сталася нова аварія. Цього разу у спокійну погоду зіткнулися російський суховантаж "Волгодон-5076", який стояв на якорі, і теплохід "Ніка"з вантажем пшениці, який плив під камбоджійським прапором. Обидва кораблі отримали пробоїни, їх відбуксирували в порти на ремонт. Жертв не було.
А в січні 2019 року поблизу Керченської протоки на двох суднах під прапором Танзанії сталася пожежа. Вона виникла в результаті вибуху при перекачуванні з одного судна на інше скрапленого газу. Тоді на суднах "Канді" та "Маестро" перебували 32 людини. 14 моряків загинули, 12 врятовані.
Кримчани також можуть пригадати багато інших катастроф і забруднень Чорного моря. Наприклад, кораблі Чорноморського флоту, який базувався в Севастополі, неодноразово ловили на тому, що після їхньої стоянки на воді з'являлися плями нафти або брудних лляльних вод, що свідчило про навмисний спуск нечистот у море. То ж не дивно, море ж українське, навіщо його жаліти?
Що стосується дельфінів, то до анексії був помітний приріст їхньої чисельності. Причиною цього була скрупульозна охорона їхніх стад і місць проживання. Охороною займався Інститут біології південних морів, міжнародні організації, як, наприклад, організація ООН із захисту морських китоподібних. Чорне й Азовське моря були водоймами тиші та миру. Але після анексії Криму в Чорному й Азовському морях розгорнулися численні навчання кораблів із радарами, які приводять китоподібних, дельфінів і взагалі морських мешканців у стан божевілля, внаслідок чого сотні дельфінів втрачають орієнтацію і викидаються на берег. Проводяться стрільби з розривами снарядів, ракет і бомб у воді, що призводить до загибелі мешканців моря і від осколків, і від гідроударів. І кінця цьому поки не видно. Ніхто не рахує жертв таких навчань, але тільки дельфінів, які викинулися на берег, рахунок вже на кілька сотень.
Слід зауважити, що екоцид, під який підпадає вся подібна "діяльність", визнаний тяжким злочином й у кримінальному праві Росії. Це діяння належить до злочинів міжнародного характеру. Згідно зі статтею 358 Кримінального кодексу Росії, кримінальна відповідальність встановлюється за масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів. Такі дії також є злочином і за міжнародним правом. Може, ООН та іншим міжнародним організаціям вже пора зупинити цей екоцид Росії на окупованих акваторіях і територіях?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
