В мене були великі сумніви, що перший президент погодиться на цю роль
Повідомлення про те, що Кучма залишив свою посаду на посту голови української делегації в Тристоронній контактній групі на перемовинах у Мінську спричинило неабиякий ґвалт в українському медіапросторі. Здебільшого фахівці, експерти та коментатори шукали відповіді на два питання — чому пішов Кучма і хто мав бути наступним.
Працюючи три роки в Міністерстві з питань тимчасово окупованих території та внутрішньо переміщених осіб я мав можливість спілкуватися і з Леонідом Кучмою, і з Євгеном Марчуком.
Отже, спершу хочу поділитися своїми враженнями від постаті Леоніди Кучми.
По-перше, попри всю критику діяльності Кучми на посаді президента України, хочу запевнити, що в період, коли ця людина працювала на чолі української групи в ТКГ в Мінську, його погляди та поведінка викликали у мене щиру повагу.
По-друге, Кучма користується авторитетом не тільки всередині нашої країни, а й за її межами. Мої співробітники, які неодноразово приймали участь у роботі ТКГ, розповідали, як час від часу, особливо на початковому етапі, в складні 2014−2015 роки Кучма просто використовував свій авторитет, щоб поставити на місце окупантів. Цікавим є той факт, що жодного разу ті, хто сиділи по той бік столу переговорів — я маю на увазі Плотницьких, Захарченків, Дейнег — не мали внутрішніх сил заперечувати Кучмі.
Читайте також: Кравчук погодився очолити українську делегацію у ТКГ по Донбасу
По-третє, я не знаю, які стосунки склалися між Кучмою та Петром Порошенко, проте відомо, що вони досить часто спілкувались розробляючи певну спільну позицію щодо тих чи інших питань. Навіть якщо й були якісь розбіжності, мені не відомо жодного випадку, коли б Кучма публічно не погоджувався з тією чи іншою позицією президента.
По-четверте, багаторазово за функціональними обов’язками я був свідком того, як безкомпромісно Кучма відстоював позицію України в Мінську з багатьох питань. І соціальних виплат, і водозабезпечення, і енергоживлення, і щодо так званого блокади Донбасу, яку започаткував Семен Семенченко, і інших питань.
Робота, якою займався Кучма була дуже важкою як на фізичному, так й на емоційному рівні. Людина, яка звикла спілкуватись з керівниками країн, з безпосередніми керівниками різних міжнародних організацій та установ, вимушена була сидіти за одним столом з Плотницьким чи Захарченко. Йому доводилося вислуховувати їх аргументи та суперечки, навіть якимось чином реагувати на їхні висловлювання. Постійні перельоти з Києва до Мінська теж виснажували Кучму.
Після завершення президентської каденції Петра Порошенка, Кучма написав заяву про складання повноважень. Але у команді Зеленського не знайшлося людини, яка могла б очолити переговорний процес в Мінську. Тому Кучму запросили залишитись працювати в рамках ТКГ. І він погодився.
Хочу нагадати, що саме в той час стався єдиний в історії роботи Кучми в рамках ТКГ випадок, коли він вчинив відкритий демарш проти позиції діючого президента України. Мова йде про те, що Кучма відмовився підписувати в Мінську протокол, згідно з яким Україна брала на себе зобов’язання імплементації так званої формули Штайнмайєра. Правда, через два тижні він все ж таки свій поставив підпис. Так що ж змусило другого президента України радикально змінити власну проукраїнську позицію і підтримати Зеленського щодо імплементації формули Штайнмаєра? На жаль, відповіді на це питання у мене немає. Хоча ця відповідь цікавить набагато більше, ніж відповідь на питання, чому все ж таки пішов Леонід Кучма.
Читайте також: Ніякий мир Зеленському й Ко не потрібен, вистачить і його декорації – Портников
В офіційному повідомлені пресслужби Кучми так само, як і в офіційному повідомлені Офісу президента мова йде про те, що Кучма втомився. І в принципі це пояснення вигідне для всіх сторін. Самого Леоніда Кучму не почнуть мучити запитаннями, чому він вирішив піти. І Офісу президента Зеленського не будуть ставити незручних питань. Але чи відповідає це дійсності, адже така відповідь, яка лежить на поверхні, занадто вигідна всім учасникам політичного процесу.
Існує інша точка зору про причини, які вимусили Кучму піти у відставку. Справа в тому, що за часів Порошенка Кучма спілкувався напряму з президентом, обговорюючи ті чи інші політичні питання. На початковому етапі політичної кар'єри Володимира Зеленського ситуація була подібною. Але згодом Кучма все частіше був вимушений спілкуватися не безпосередньою з діючим президентом Зеленським, а з офіс-менеджером Зеленського — паном Єрмаком, якому Зеленський віддав на відкуп всі зовнішньополітичні важелі нашої країни. Думаю, така конфігурація взаємовідносин і послуговала причиною відставки Леоніда Кучми.
Хто ж мав замінити Леоніда Кучму у ТКГ?
Сам Зеленський називав два прізвища — Олексія Резнікова і першого президента Леоніда Кравчука. В мене були великі сумніви, що перший президент погодиться на роль декоративної ширми при Єрмакові. Та й віком Леонід Макарович старший за Леоніда Даниловича, а навантаження жодним чином не зменшиться. Олексій Резніков який виконував обов’язки голови ТКГ думаю, з точки зору функціональних обов’язків був готовий очолити цей процес.
Принципова різниця між керівництвом ТКГ часів Порошенка і нинішньою ситуацією полягає в тому, що раніше керівник ТКГ мав генерувати ідеї, обговорювати їх з діючим президентом, а потім намагатися їх імплементувати у Мінську. На сьогоднішній день голова ТКГ виконує виключно технічні функції. Його функція полягає в обслуговуванні ідей, які йому надходять з Офісу президента Зеленського. До виконання таких обов’язків Олексій Резніков був абсолютно підготовлений. Але президент Зеленський призначив Кравчука, й останній погодився з таким призначенням, тож я переоцінив якості першого президента.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net