Олександр Ларін, засновник платформи "Ідеаліст Медіа", Генеральний секретар Федерації баскетболу України (2011-2015 рр.), заступник міністра спорту України (2010 р.)
Тема українського спорту, інтерес до якої обмежувався підрахунками завойованих медалей та констатацією змін їхньої кількості, вийшла на новий рівень громадської дискусії. Приводом стали вибори нового глави НОК України та анонс скорочення кількості міністерств, який окреслив туманні перспективи збереження Міністерства спорту у новій структурі Кабміну.
Хочу привітати всіх, кому цікаві спорт, державне управління та експертність. Безпрецедентна боротьба за пости всередині української спортивної бюрократичної машини на тлі війни та чергової реорганізації Кабміну подарували нам те, що мені дуже хотілося б почути, і задокументувати. Ми отримали можливість оцінити погляди на трансформацію спорту з точки зору конкурентної боротьби та підходів претендентів на симпатії. Чи є ідеї для прориву? Чи є щось інше, окрім бажання мати кращий вигляд за конкурентів? Чи є інструментарій для зміни ситуації? Чи взагалі є розуміння, що є ціль, а що – засіб?
Що ми можемо задокументувати? Перше: що держава в особі перших осіб, представників законодавчої та виконавчої влади, не знає і не ставить собі питання, навіщо їй спорт. Звичайно, якщо не маються на увазі фото з чемпіонами, передвиборчі заходи з використанням зірок спорту та спортивні заходи для того, щоб показати себе. Друге: боротьба претендентів за статус у бюрократичній спортивній структурі ведеться на рівні – у кого більше медалей і хто переконливіше пообіцяє чесно ділити, справедливо розподіляти, прозоро адмініструвати процеси. На жаль, не прозвучало нічого нового сутнісного у плані ідей і навіть не позначено напрямок руху.
Записні експерти, функція яких – з кожної праски пояснити нам, що було, що буде, що трапилося, і чому прогноз з реальністю розминулися, так само бадьоро та глибокодумно розібрали ситуацію з перспективами (чи безперспективністю?) існування Міністерства спорту. За винятком дуже рідкісних коментарів по суті, загальний рівень "експертних обговорень" – що мало медалей, тому "Міністерство спорту закриють, а НОК вирішили поки що не закривати". З таким самим успіхом ці експерти могли б обговорювати сенс музеїв як місць, де можна подивитися щось різнобарвне, а театрів – як приміщень, де одні люди сидять у темряві, інші – рухаються на сцені.
При цьому рівень і самих підкорювачів спортивних бюрократичних вершин настільки "високий", що вони не збираються копирсатися в таких "дрібницях", як сфера відповідальності різних інституцій і відомств. На порозі чергового циклу обговорюваних та передбачуваних рішень у сфері спорту ми бачимо, що все крутиться навколо “чесно роздамо, справедливо поділимо, прозоро прозвітуємо, ми за вас, вони проти вас”.
Симптоматично, що ніхто з політиків, політичних експертів та експертів у галузі держуправління не помітив і не заторкнув у своєму порядку денному одне з перших рішень чинного на сьогодні Кабміну, яке змінило вектор розвитку системи спорту України. У березні 2020 року Кабмін з голосу ліквідував створене на той час Державне агентство спорту, засноване в рамках концепції реформування державного управління, яка своєю чергою була прийнята та реалізована згідно з угодою про Асоціацію з ЄС та фінансована Євросоюзом. Цей безпрецедентний випадок залишився непоміченим навіть в офісі BRDO, який розробляв саму концепцію. У жодному відкритому джерелі не можна знайти мотиваційну частину рішення, чому було запропоновано ліквідувати вже започатковане агентство, яке за результатами конкурсу отримало свого керівника, якому Кабмін сформував штатний розпис і все, що пов'язано з його роботою як нової держструктури. А цей момент насправді є розпискою не просто у зупинці реформування цієї сфери за європейським вектором. Це був чітко зафіксований поворот назад, і по ходу конкретно – до радянської системи. Де Міністерство спорту саме формує завдання, саме виконує та саме перевіряє, як виконується завдання. І цього розвороту від європейського вектора у напрямі радянської системи – його не помітив ніхто! Ні в професійній спільноті, ні серед політиків та експертів, які так завзято пояснюють усе, що відбувається в державі.
Велике прохання до тих, хто ламає списи навколо сьогоднішньої спортивної влади – обернутися на кілька років тому. Згадайте, як обурювалися об'єднанням міністерств, як святкували роз'єднання міністерств, і співали оду міністрові, який “тіло від нашого тіла”. Як же сталося, що ви, не зморгнувши оком, змінюєте точку зору і не бажаєте визнати, що вона заснована на образах за себе, за своїх, і образах за нездійснене. Ви маєте намір ефективно адмініструвати цю конструкцію. Але в тому й річ, що вона приречена відтворювати той самий набір проблем і питань, що виникають зі зростаючою частотою і гостротою. Зніміть рожеві окуляри. Подивіться в дзеркало і запитайте себе: що я маю намір зробити, щоб вискочити з колії?
Прохання і до численних коментаторів: перш ніж щось коментувати, було б непогано вивчити предмет або хоча б почати шукати тих, хто в цьому щось розуміє. А тим, хто намагається отримати коментар, варто звернути увагу – що не можуть одні й ті самі люди коментувати охорону здоров'я, енергетику, сільське господарство та спорт. Якщо ж вважати, що можуть, то ми й отримуємо той результат, який маємо сьогодні. А якщо цей результат таки не влаштовує, то необхідно або міняти рівень розуміння предмета, або міняти порадників.
І хочу заперечити адептам медального “карго-культу” серед експертів та претендентів на пости у спортивній владі. Чи зміниться ситуація, якщо ми привеземо Майкла Фелпса, дамо український паспорт і призначимо на 100 років міністром спорту на тій підставі, що він має 28 олімпійських медалей? Як сказав класик, талант необов'язково дорівнює особистості. На цій арені не медалями треба мірятися, а ідеями, цінностями та інтелектом.
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
