У 2014 році Україна виявилася геть не готовою до війни. Лише відчайдушний порив добровольців і волонтерів урятував від переможного кидка російських танків на Київ. Практично беззбройні люди, жертвуючи собою, виграли час, щоб армія та суспільство оговталися від шоку, пише Ігор Лосєв для "Радіо Свобода"
У 2020 році Україна виявилася геть не готовою до пандемії коронавірусу. Звісно, можна тицяти пальцем у керівництво Італії, Франції, Німеччини, показуючи, що й там вистачає провалів і негараздів. Але ті провали й негаразди мають переважно об’єктивний характер, чого аж ніяк не можна сказати про українську ситуацію.
Коронавірус показав, що влада "Зе-команди" не здатна ефективно діяти в екстремальних умовах. Хоча й за нормальних умов її діяльність була провальною. Досить лише сказати, що в січні 2020-го вперше за 49 місяців було зафіксовано падіння української економіки. Зрозуміло, що всі невдачі команда Зеленського спише на пандемію. Але чомусь, жорстоко критикуючи попередників, вона ніяк не хотіли брати до уваги їхні виправдання щодо проблем в економіці, а такі виправдання були цілком реальними. Це насамперед агресивна війна, яку Росія вела (і веде!) проти України, захопивши Крим і частину Донбасу.
А поки що треба пережити пандемію, що з нинішньою владою аж ніяк не гарантовано. Народний депутат Величкович ("Європейська солідарність") розповів у телеефірі, що він особисто обійшов декілька аптек і в жодній не знайшов медичних масок. Українське суспільство дізналося, що триває масовий продаж масок, медичного обладнання за кордон. Ті, хто обіцяв: "Прийде весна – саджати будемо!" з олімпійським спокоєм дивляться на те, що відбувається, і ні про які їхні дії поки що не чутно.
Читайте також: Українці змушені перекладати на свої плечі левову частку роботи безпорадної влади
У деяких аптеках маски таки ж є, але продаються за величезними цінами, що змушує підозрювати монопольну змову. Антимонопольний комітет (АМК) чомусь не реагує. Ця установа й раніше працювала не те щоб ідеально, і ніхто не намагався й не намагається вдосконалити її діяльність. І це зрозуміло. Адже саме АМК через специфіку його роботи має постійно наступати на ноги олігархам. Це небезпечна й марудна справа. Особливо, коли немає розуміння й підтримки на найвищому рівні. До речі, а де ж реалізація обіцянок Зеленського про боротьбу проти олігархів, про "деолігархізацію"?
"Зе-команда" в цій сфері, як і в багатьох інших, демонструє тотальну безпорадність.
Пандемія показала суспільству, що Україна знову опинилася в такій самій тяжкій ситуації, як у 2014 році.
Завдання будь-якої влади не тільки опікуватися поточними справами, але й постійно готувати країну до відсічі можливої іноземної збройної агресії, до протистояння стихійним лихам, до боротьби проти епідемій і таке інше. Здається, всі уряди України всі роки цим практично не переймалися (чи їм просто пощастило, що історія не поставила їх перед випробуванням зразка 2014-го та 2020 років). Однак якщо влада всім вищенаведеним не опікується, геть зникає сенс існування такої влади. Рано чи пізно приходить час великої перевірки, де не двійки ставлять недолугим "школярам", а де доводиться платити життям тисяч або й мільйонів співвітчизників. А незрідка самим буттям країни й нації. Хоча торік український народ, здається, хотів мати саме таку владу… Він її сьогодні має. А вона має його…
Чи ефективні заходи?
Влада почала реагувати на пандемію коронавірусу досить пізно, десь у другий-третій декаді березня. Хоча треба було діяти швидко й рішуче, себто так, як нинішня влада України, як показує досвід, діяти не вміє.
Привертає увагу той очевидний факт, що керівництво країни схильне до майже винятково поліційних заходів (заборони, обмеження тощо) за великого дефіциту елементарних санітарно-лікувальних кроків. Та й щодо заборон виникають запитання. Чомусь дуже послабленим є контроль за десятками тисяч українців, які повертаються в Україну з іноземних країн. Хіба що їм вимірюють температуру, і це все…
До того ж влада "Зе-команди" як завжди не подумала про наслідки своїх дій. Карантин – це добре, але закрите метро в містах-мільйонниках, припинення роботи громадського транспорту паралізує цілу країну, кладе "на підлогу" її економіку. За рахунок чого люди житимуть? Чи можна врятувати українців від загибелі через епідемію шляхом цілковитого знищення української економіки? Автор цих рядків ще якось протримається приблизно 15 діб, а далі невідомо як, на які кошти жити…
Читайте також: Карантинні обмеження запроваджено в неправовий спосіб – думка
Відомий громадський діяч, екснардеп, професійний медик Валерій Івасюк в телеефірі розповів про ті заходи ще на початку пандемії, що могли врятувати Україну: по-перше, це закриття всього державного кордону України на в’їзд і виїзд (до речі, чимало країн Європи та США почали так діяти). Але закриття кордону страшенно боявся Петро Порошенко, а тепер боїться Володимир Зеленський, адже це означає і закриття кордону з Російською Федерацією… По-друге, необхідна обсервація в лікувальних установах всіх громадян, що повертаються в Україну. І це перевірка максимальної кількості людей на вірусоносійство. Чи варто нагадувати, що нічого з названого (крім недолугого шоу в Нових Санжарах) зроблено не було? І тепер практично не робиться…
Необхідність санітарної революції в Україні
Людство розслабилося. Наплодивши величезну кількість міжнародних організацій, зокрема абсолютно нікчемних, користь яких вельми сумнівна, не спромоглися створити потужний міжнародний Центр прогностичної чи превентивної медицини, завдання якого полягало б у тому, щоб передбачати, прогнозувати виникнення нових небезпечних хвороб силами найкращих вчених-епідеміологів, вірусологів, генетиків тощо.
Ті кілька мільярдів, що довелося б витратити на такий центр, є нічим порівняно із трильйонами доларів, що втрачає людство через пандемії, які вбивають багато людей у цілому світі та нищать економіку.
Щодо України: варто нагадати, що система медицини, яка існувала в СРСР, була створена наркомом охорони здоров’я Семашком і призначалася для країни з не надто високим рівнем життя, непогано боролася проти масових епідемій: чуми, тифу, холери тощо. Цю систему варто в багатьох моментах відновити. На жаль, на сьогодні санітарно-епідеміологічна служба (СЕС) практично повністю знищена в Україні.
Необхідно підняти статус головного санітарного лікаря – він має бути окремою посадовою постаттю, членом Ради національної безпеки і оборони, а не заступником міністра охорони здоров’я. Його накази повинні мати силу закону. Звісно, варто створити Стратегічний санітарний резерв України, із відповідною кількістю медичного обладнання, ліків, ліжок для хворих у резервних лікарнях, що розконсервовуватимуть під час епідемій. І це має стати загальнонаціональною ідеєю та справою.
А представники "еліти" України в ім’я самозбереження, можливо, нарешті збагнуть, що в екстремальних обставинах їм доведеться лікуватися у зруйнованій вітчизняній медицині, а не десь в Європі, США чи Ізраїлі, які можуть просто закрити свої кордони для іноземців (як це нині й сталося). То варто допомогти українській медицині…
