Кубань, Краснодар. Сліпий кобзар із поводирем у скульптурній композиції пам'ятника російській імператриці Катерині II у Краснодарі
Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році частина запорозького козацтва опинилася на теренах Османської імперії. Іншу частину вирішив підпорядкувати собі царський уряд. У Петербурзі ухвалили рішення про переселення козаків на відвойовані в турків землі – між рікою Кубанню й Азовським морем, де раніше кочували татари-ногайці, які були винищені російськими військами. Із приводу переселення українських козаків у цей регіон імператриця Катерина ІІ 2 липня 1792 року видала відповідний указ
Про це для "Радіо Свобода" пише Петро Кралюк, повідомляє UAINFO.org.
Кубань. Пам’ятник Запорозькому Козакові у станиці Тамані – першому поселенні українських козаків на Кубані наприкінці ХVIII століття, які заснували Чорноморське козаче військо
Новий український козацький край
Протягом короткого часу на Кубань переїхало майже 25 тисяч українських козаків разом із членами їхніх сімей, які створили 40 куренів, що входили до так званого Чорноморського війська. Головним його завданням стала охорона прикордонної лінії. Чорноморські козаки також брали участь у військових операціях, які вела Росія.
Переселенцям виділили земельний фонд площею 30 тисяч квадратних кілометрів між річками Кубанню та Єю. Головний штаб Чорноморського війська розташовувався в Катеринодарі, заснованому 1793 року (зараз місто Краснодар Російської Федерації).
Мапа України, видана в Парижі 1919 року
Колишні запорожці на Кубані опинилися в незвичних для них умовах, виживати в яких для них було складно. Смертність серед козаків була високою. Їм також доводилося зазнавати постійних нападів із боку адигейців і турків. Реально це переселення було не благодіянням цариці Катерини ІІ, як це дехто представляв, а прихованим геноцидом козацької спільноти. До речі, пам’ятник цій цариці, де були зображені козацькі отамани й кобзар, відкрили в Катеринодарі 1907 року. В 1920-му його зруйнували більшовики. Але 2006 року цей монумент відновили в нинішньому Краснодарі, а також зменшену його копію у 2011-му відкрили в місті Сочі.
Пам'ятник російській імператриці Катерині II у Краснодарі. Скульптурна композиція містить: із лівого боку зображення російського князя Григорія Потьомкіна, із правого боку – трьох перших кошових отаманів Чорноморського козацького війська, а на задній стороні пам'ятника зображений сліпий кобзар із поводирем
Кубань, Краснодар. Три перші кошові отамани Чорноморського козацького війська Антін Головатий, Сидір Білий і Захарій Чепіга у скульптурній композиції
Із часом Чорноморське військо почало виконувати ще одну функцію – абсорбувало козацькі елементи з українських регіонів, тим самим зменшуючи в них "козацьку напругу". Адже козаки були схильні до бунтів і непокори.
Потрапивши в суворі умови Кубанського краю, вони свою надмірну енергію змушені були витрачати на боротьбу з життєвими труднощами, зокрема й на постійні сутички з адигейцями й іншими кавказькими народами. Поповнювалося Чорноморське козацтво переважно за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, слобідських козаків Харківської губернії, а також вояків козацьких військ – Усть-Дунайського, Азовського, Бузького й інших. Головні переселенські кампанії відбулися в 1808–1811, 1820–1821, 1832, 1848–1849 роках.
Карта 1918 року. Повна назва мапи: "Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. "Свобода", орґану Українського Нар. Союза в Америцї". Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85×52 см
Черговим етапом у русифікації українських козаків на Кубані став 1860 рік. Тоді Чорноморське військо було об’єднане із західною частиною Лінійного козацького війська, яке переважно складалося з росіян. Відтоді це об’єднане військо почалося іменуватися Кубанським.
Попри цілеспрямовану русифікацію Кубані, там зберігалися українські козацькі звичаї та культура. Доходили туди відгоміни й українського національного відродження. Принаймні Кубань дала свого класика української літератури – Якова Кухаренка (1799/1800 –1862). Він – автор творів, у яких описує життя чорноморських козаків. Відомою є його п’єса "Чорноморський побит". Кухаренко листувався з діячами української культури, зокрема з Тарасом Шевченком. Кобзар дуже високо цінував його твори.
Із Кубані походив видатний учений Федір Щербина (1849–1936). Відомий він як статистик, економіст, соціолог, а також як історик Кубані. Його наукову діяльність високо цінували в царській Росії. 1904 року він став членом-кореспондентом Російської академії наук. У 1917–1920 роках Щербина, незважаючи на похилий вік, був активним учасником українського руху на Кубані.
Федір Щербина
Опинившись на еміграції у Празі, долучився тут до діяльності українських наукових інституцій. Працював професором Української господарської академії в Подебрадах та Українського вільного університету, де навіть певний час, у 1924–1925 роках, був ректором. Із 1924-го став дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.
Пам’ятник Федорові Щербині на Кубані у Краснодарі
Писав Щербина й художні твори. Йому належать поеми "Чорноморці" (1919) і "Богдан Хмельницький" (1929). Поховали Щербину в Празі. Однак у 2008 році без дозволу родини прах цього діяча за підтримки російських дипломатів та Православної церкви чеських і словацьких земель, яка займає проросійську позицію, насильно перепоховали у Краснодарі. При цьому, зрозуміло, Щербину представляли як російського діяча. Отак, привласнюючи українське, росіяни розбудовують "русский мир".
Читайте також: У Росії українців кинули напризволяще, це трагедія – Кіпіані
Спілкувалися кубанські козаки українською мовою й відповідно ідентифікували себе як українців. За переписом, який у царській Росії провели 1897-го, у Кубанській області мешкали понад 900 тисяч українців, які становили 47,4% відсотки населення. У краї це була найбільша етнічна група. В окремих відділах області (Катеринодарському, Єйському та Темрюцькому) українці становили більшість населення.
Бунтівна Кубань
Після Лютневої революції 1917 року на Кубані розгорнувся рух за створення свого державного утворення.
Герб Кубанської Народної Республіки
16 лютого 1918-го була проголошена Кубанська Народна Республіка, яка потім отримала назву Самостійної Кубанської Народної Республіки. 4 грудня 1918 року це державне утворення змінило свою назву на Кубанський Край. До складу цієї держави входили Кубанська область, Чорноморська та Ставропольська губернії, а також Терська область.
Гербова печатка Кубанської Народної Республіки
Причому серед кубанських козаків набула поширення ідея про приєднання до Української Держави на федеративних засадах. Відправили делегацію Кубані на чолі з головою її Законодавчої Ради Миколою Рябоволом (1883–1919) до гетьмана Павла Скоропадського, яка загалом погодила це питання.
Зі свого боку гетьман надав деяку допомогу кубанцям, зокрема зброєю. Однак вона виявилася недостатньою, щоб урятувати Кубань від експансії більшовиків. На жаль, цей край очистило від більшовиків не українське військо (хоча така можливість була!), а Добровольча армія Антона Денікіна, яка боролася за "єдину й неподільну" Росію.
Микола Рябовіл
Чимало кубанських козаків пішли служити в цю армію, зокрема до генерала Андрія Шкуро (справжнє прізвище – Шкура), який походив із кубанських українців і зумів опоетизувати бойову діяльність "романтикою козацького минулого". Денікін призначив його командувачем Кубанської армії. Шкуро повів кубанців на Москву визволяти Росію від більшовиків. Під час цього походу загинуло багато козаків. Кубанська армія була деморалізована. Натомість керівництво Добровольчої армії чинило утиски українським діячам на Кубані. Так, у червні 1919 року був убитий згадуваний Рябовіл – один із головних політичних лідерів місцевих українців.
Добровольча армія, керівництво якої намагалося реставрувати старий лад, із часом втратила підтримку й була витіснена більшовиками. Кубань навесні 1920 року опинилася під владою останніх. Кубанська держава, яка мала проукраїнську орієнтацію, фактично, припинила своє існування. Її керівники подалися на еміграцію, сподіваючись там продовжити боротьбу.
І все ж Кубань чинила опір більшовикам. Принаймні в першій половині 1920-х років тут діяли повстанські загони.
Більшовики були проти приєднання Кубані до радянської України, але змушені були погодитися на проведення тут українізації. Тим паче, що, за переписом 1926 року, українці становили 66,58% населення Кубанського округу. А загалом у Кубанському регіоні їх було понад 3 мільйони 100 тисяч осіб (45,48% від загальної кількості населення).
"Карта українських земель". Видавництво "Нова українська школа", Львів, 1928 рік
1923-го у Краснодарі відкрили дві українські школи. Із часом почали переходити на українську мову викладання школи в селах і містах регіону, навіть деякі технікуми й інститути. З’явилася українськомовна преса, радіо. На українську мову переводили діловодство. Активізувалося українське культурне життя.
"Український букварь", упорядкований комісією Кубанського українського товариства шкільної освіти. Краснодар, 1918 рік
Однак усе це припинилося в 1932–1933 роках. Тоді на Кубані, як і на інших українських землях, що входили до складу СРСР, більшовики влаштували Голодомор. Паралельно з цим у краї почалися репресії проти прихильників українізації. Навчання у школах, діловодство різко перевели на російську мову. Зникла українськомовна преса, радіо. У вилюднені поселення почали селити росіян із півночі. А українців Кубані записувати як росіян. Їхню місцеву українську говірку почали трактувати як "козацьку балачку", що начебто є діалектом російської мови.
Діалектологічна мапа України із брошури Всеволода Ганцова "Діалектична класифікація українських говорів" 1923 року
На Кубані тривалий час зберігалися антибільшовицькі настрої. Тому під час Другої світової війни чимало кубанців воювали проти радянської влади. Були вони й у загонах Української повстанської армії, і в німецьких формуваннях. Тому населення краю зазнало жорстких репресій.
"Оглядова карта українських земель", укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)
Проте у СРСР вдавали, що на Кубані все добре. 1949 року на кіностудії "Мосфільмі" зняли один із перших радянських кольорових кінофільмів "Кубанські козаки", який мав велику популярність. У ньому зображене далеке від реалій щасливе життя людей, що працюють у колгоспах на Кубані. На полях краю збирають рекордні врожаї, провідних колгоспників нагороджують орденами й медалями, на їхніх столах повно всілякої їжі (ну чим не заперечення Голодомору-геноциду!). А кубанські козаки, які колись зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, тепер перетворилися на мирних колгоспників, що працюють на благо соціалістичної вітчизни. І, звісно, спілкуються російською мовою.
Саме в ті непрості часи, з 1927-го до 1949 року, у кубанському місті Єйську мешкав видатний український спортсмен-силач Іван Піддубний (1871–1949). Попри те, що він мав українське походження та вважав себе українцем, росіяни намагалися й намагаються представити його "російським богатирем".
Читайте також: Нищення Сірого клину: Росія воює з українцями не лише в Україні
Кубань. Пам’ятник українському спортсменові-борцеві, шестиразовому чемпіонові світу з боротьби Іванові Піддубному в Єйську
Попри русифікацію краю, населення Кубані довгий час зберігало українську мову та традиції. Добре відомий Кубанський козачий хор, який існує з 1811 року і є найстарішим (!) хоровим колективом у Росії. Значну частину пісень свого репертуару він виконує українською мовою.
Під час виступу Кубанського козачого хору в Івано-Франківську, 31 жовтня 2007 року
Виступ Кубанського козачого хору в 1990-х роках. Солістка хору Марина Крапостіна виконує українську народну пісню "Сонце низенько"
Хоча за часів радянської влади хор кілька разів припиняв свою діяльність, але, як Фенікс, відновлювався знову. Зараз він має світову славу. На його честь назвали навіть невелику планету – Кубаньхорію. Діяльність цього хорового колективу, незважаючи на певне проросійське "цензурування" його репертуару з боку, свідчить, що мова кубанців, їхнього фольклору – не якась "козацька балачка", а мова українська. Відповідно, їхня традиційна культура – частина культури українського народу.
Кубань. Танцювальний виступ студентів Інституту культури в національних костюмах, Краснодар, 23 вересня 2017 року
Цікаво зазначити, що Краснодарська філармонія зараз носить ім’я композитора Григорія Пономаренка (1921–1996), який мав українське походження й із 1972 року до своєї смерті жив на Кубані.
Кубань, Краснодар. Пам’ятник українському баяністові Григорію Пономаренкові (1921–1996) біля Краснодарської філармонії імені Григорія Пономаренка
Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році на Кубані були спроби створити свої автономні республіки, однак вони не увінчалися успіхом. Також тоді активізувалося тут українське життя – хоча офіційно українці у краї становлять трохи більше одного відсотка населення. На Кубані з’явилися українські газети, видання та громадські організації. У деяких школах почали факультативно вивчати місцеву "балачку", для чого послуговувалися українськомовним підручником "Козаком Мамаєм".
Кубань. Пам’ятник Тарасові Шевченку в Краснодарі, встановлений 1980 року. Фото 2019-го
Кубань, Краснодар. Пам’ятник художникові-живописцеві Іллі Рєпінові (Ріпину), уродженцеві слободи Осинівка (біля Чугуєва на Харківщині)
Кубань. Скульптурна композиція у Краснодарі за мотивами картини художника Іллі Рєпіна (Ріпина) "Запорожці" із 15 бронзовими українськими козаками
Проте говорити про впливовість українського руху не доводиться. Російська влада зробила чимало, щоб узяти під контроль "козацьке відродження" на Кубані й нав’язати кубанцям стереотипи "русского мира". Натомість українська влада не виявляла й не виявляє належної уваги до українців, що живуть за межами нашої держави.
Не дивно, що 2014-го, коли Росія окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, чимало так званих "кубанських козаків" подалися в Україну підтримувати російські гібридні сили. Хоча були на Кубані й поодинокі виступи проти російської влади в той час. Декларували навіть відновлення Кубанської Народної Республіки.
Історія Кубані ХХ століття – це історія етноциду немалої частини українського народу, який був свідомий своєї українськості, але який брутально русифікували та продовжують русифікувати. І про це не треба мовчати…
Етнотуристичний комплекс "Атамань" біля станиці Тамань – першого поселення українських козаків на Кубані наприкінці ХVIII століття, які заснували Чорноморське козацьке військо. У музейному комплексі зібрані зразки козацьких будівель із усієї "чорноморської Кубані"
"Кубанські козаки". Документальний фільм. Режисер Валентин Сперкач. 1992 рік
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
