Новости политики

На мітингу комуністів до 102 річниці жовтневого заколоту в Росії. Окупований Севастополь, 7 листопада 2019 року

Якщо відштовхуватися від ортодоксальної християнської теології, Церква є уособленням повноти Істини – незалежно від того, як цю Істину розуміють на даному етапі історичного розвитку. Саме це є онтологічною причиною, з якої не може бути спільного знаменника між ортодоксальним християнством й іншими релігіями. Мусульмани та християни, наприклад, ніколи не зможуть сісти за один стіл і домовитися про спільне розуміння бога, яке б улаштовувало всіх. Чому? Бо будь-який компроміс у цій парадигмі був би лише втратою, а не надбанням

Про це для "Радіо Свобода" пише Станіслав Асєєв, повідомляє UAINFO.org.

Найбільша загроза сучасної Росії

Дійсно, якщо хтось вважає, що він вже володіє повнотою істини, навіщо ж тоді шукати спільну мову з тим, хто вочевидь "помиляється"? Релігійна парадигма принципово тотальна, не релятивна, а діалог у її межах можливий тільки на периферії питань (те, що в політиці зветься модальностями) – але аж ніяк не за своєю суттю.

До чого ж тут тоталітаризм? Річ у тім, що будь-яка тоталітарна система – це те ж саме Царство Боже, тільки без бога, так би мовити – рай на землі. І саме в цьому – її найбільша загроза, адже стріляють у кінцевому випадку не гармати, і не конвоїри відводять людей "на підвал". Перед цим вони мають повірити у щось, що давало можливість без жодного докору сумління викачувати кров у дітей у нацистських концтаборах. Без жодних ліричних міркувань зігріватися вже змерзлими трупами у ГУЛАГу. Врешті-решт – катувати оголених батька із сином на одному столі в підвалі вже сучасного концтабору – в "Ізоляції". Все це – заради "істини", і кожна тоталітарна держава мислить себе її носієм.

Прихильниця російської комуністичної партії несе ікону радянського диктатора Йосипа Сталіна під час демонстрації з нагоди Дня праці в Москві, 1 травня 2012 року

Читайте також: Слово "мир" в окупації може йти тільки в сукупності із "трудом" і "маєм" – Асєєв

Різниця із теологію лише в тому, що тепер ця істина є секулярною, тобто концентрується поза релігією – у політиці, навіть якщо релігія продовжує існувати в тоталітарній державі. Так було з італійським фашизмом, так було з німецьким нацизмом, так є в сучасній атеїстичній Північній Кореї – і, звісно, такою є й сучасна Росія зі створеними на Сході України її сателітами – так званими "Л/ДНР".

"Царство Боже" від Москви до Камчатки

Безперечно, порівнювати сучасну Росію з її моделлю "русского мира" із колишнім тоталітарним СРСР було б у певних аспектах некоректним. Але принциповим залишається одне: як радянські комуністи, що будували "Царство Боже" від Москви до Камчатки, так і сучасні будівельники "русского мира" сходяться в одному – безальтернативності власної моделі реальності. Моделі, в якій Захід із його плюралізмом думок і мультикультурністю – тільки ворог, "втрата від істини", а отже – не суб'єкт діалогу, бо totality означає лише монолог. Чи не тому тоталітарна – у сенсі "приналежності до істини" (хай тепер – політичної) – система перш за все прибирає на своєму шляху вільні ЗМІ?

Дійсно, якщо концепція правди, реальності вже сформована – інша точка зору тільки "зашкодить", ""зіб'є" людину. У суспільному – як, власне, і релігійному – раю не може бути незадоволених чи незгодних із чимось. Для таких теологія має концепцію пекла, а тоталітарна система сепарує таких людей до ГУЛАГу та концтаборів.

Щоправда, й у тоталітарній державі є певне розуміння свободи, яка також є тотальною. Її можна уявити собі у вигляді порожгньої кімнати, де можна абсолютно все без жодних наслідків і спостерігачів. Для тоталітарного державного розуму він є найвищим уособленням істини, отже – судити нема кому.

Щобільше – будь-яка спроба осудження вже була б хибною і сама заслуговує на осудження. Саме в таку парадигму вкладаються і ГУЛАГ, і нацистські концтабори, й "Ізоляція" – одна з найжорстокіших таємних тюрем так званої "ДНР," горезвісна в Україні через систему катувань полонених.

Священник Московського патріархату благословляє російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який на той час був одним із ватажків групи "ДНР". Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року

"Русский мир" є релігійним

Цікаво, що сучасний російський тоталітаризм (в означеному вище сенсі) вийшов із релігійних засад. Концепція "русского мира", особливої духовності, носієм якої нібито є Росія, месіанство російського народу, а отже – і священність російської історії вийшли із максими "Москва – третий Рим", яка йде корінням ще у 16 сторіччя. Саме з цього періоду Росія починає мислити себе як єдиного носія істини серед інших імперій, бо "перші два впали, третій (Рим) стоїть, а четвертому не бути".

Читайте також: Асєєв: Проблема в тому, що ми не здатні збагнути: сучасна Росія – це відбиток ідеї, а не грошей

Зі створенням же атеїстичного СРСР ця концепція повністю переформатується з релігії в політику. Тепер тільки комунізм – до якого світ веде саме Росія – оголошується абсолютною істиною, яка має накрити собою весь світ. Капіталістичні ж моделі реальності є варіантом політичної єресі, яка має знищуватись як поза державою, так і всередині неї через ГУЛАГ.

Могили вбитих учасників воркутинських заворушень 1953 року

Без права на помилку

І ще одна цікава паралель релігійної тотальності та її трансформації в політичну. Якщо подивитися на юдейську традицію, Бог через євреїв нищить цілі народи, перш ніж ті самі євреї досягають землі обітованої. Святі божі знищують язичників і навіть дітей, що посміли з них насміятися (приклад зі старозавітним Єлисеєм). Все це – легітимно в рамках концепції абсолютної істини, яка не може помилятися та якою є Бог.

Що ж заважає сучасним політичним "святим" нехтувати правами людини, міжнародними нормами й упевнено йти до своєї мети? Якщо в Росії переконані, що саме їхня країна наділена особливою історичною місією – тоді що порівняно з цим вбивства незгодних по всій Європі, отруєння політичних опонентів і створення сучасних концтаборів на кшталт "Ізоляції"? Тотальність не може надбати – вона здатна тільки втрачати, тому замкнена на себе саму. У цьому сенсі цікаві відносно нещодавні слова Володимира Путіна щодо можливого ядерного удару Росії у відповідь: "Мы как мученики попадем в рай, а они – просто сдохнут". Приклад політичної релігійності, яка сприймає тільки "так" або "ні".

Безперечно, сучасні росіяни здатні вести перемовини із Заходом щодо бізнесу, ядерної зброї, локальних конфліктів на Близькому Сході та з інших питань. Але все це – тільки модальність, якою для Росії є й "українське питання". За часів СРСР Захід це розумів. Сучасна ж Росія вимірюється ним довжиною "Північного потоку". Та яким би привабливим не був колір російського газу, стратегічно важливо пам'ятати, що червоний колір ніколи не сходив із кремлівських веж.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube