Эксклюзивное интервью руководителя Офиса Национального инвестиционного совета при президенте Украины Ольги Магалецкой агентству "Интерфакс-Украина"
(подается на украинском языке)
Текст: Дмитрий Кошевой
– Нещодавно в рамках обговорення Національної економічної стратегії до 2030 року ви запропонували створити Фонд фондів та Національний інвестиційний фонд. Можете детальніше розповісти про ці ваші ідеї, бо подібні пропозиції лунали і раніше, але на практиці нічого з них реалізовано не було.
– Так, було презентовано пропозицію створення двох фондів, і це дві окремі концепції. Почнемо з Фонду фондів. Ідея в тому, що держава дає від 10% до 20% бюджетування для цього фонду, а решту – вже міжнародні фінансові організації (МФО). Наприклад, в Європі в цій ролі виступає група European Investment Bank – чи то сам EIB, чи то його фонд EIF. Ця група фінансує подібні фонди в різних країнах: в Німеччині, Болгарії, Австрії та інших країнах центральної Європи. Далі інвестиції від цього Фонду фондів йдуть по іншим фондам, які в свою чергу інвестують в компанії та проекти – це більше венчурні інвестиції, орієнтовані на сектори hi-tech чи IT. В Польщі, наприклад, за участі EIF та Державного Банку Польщі створений Фонд у розмірі EUR90 млн, для стимулювання інвестицій в акціонерний капітал інноваційних підприємств. У країнах Центральної Європи Фонд фондів, окрім інвестицій у акціонерний капітал, також купляє корпоративні облігації інноваційних підприємств, які перебувають на початку розвитку. В результаті підприємства розширюють можливості для фінансування свого розвитку.
Венчурний бізнес в Ізраїлі зародився в 1980-і роки, коли з'явився перший венчурний фонд Athena Venture Partners. Він є частиною так називаємої Ініціативи Йозма. Згідно якої з 1993 по 1998 рік частину зібраних податків уряд витрачав на залучення іноземних інвестицій і вкладав у місцеві підприємства. Сьогодні Ізраїль входить до п'ятірки світових лідерів за обсягом венчурних інвестицій на душу населення. В країні функціонує більше 220 міжнародних фондів з капіталом більше $10 млрд. Athena Venture Partners самий успішний державний венчурний фонд у світі.
Ідея Фонду фондів зараз дуже добре сприймається. Чесно кажучи, вона не нова і її не вперше починають обговорювати в Україні. Три роки тому, ця ідея також обговорювалася разом з іншою концепцією – Фонд стартапів. Останній було створено, а тему Фонду фондів відклали в сторону.
Для чого це потрібно? Створення Фонду фондів конче необхідне, бо наявність державного фінансування додає ваги і позитивно впливає на рішення інвесторів з-за кордону, до яких йдуть за грошима усі наші інвестиційні та венчурні фонди, які існують в Україні. Це розширює коло інвестицій за межі звичайних інвестицій від різних міжнародних корпорацій в якісь greenfield проекти, або ведення бізнесу тут: мова про венчурні або ангельські інвестиції в ІТ, щоб вони були в Україні. Тож ця ідея дуже гарно сприймається всіма тими, приблизно, 15-ма інвестиційними фондами, які ще живі, мають кошти від інших інвесторів та інвестують. Вони дуже раді, що про цю ініціативу знову почали розмовляти. Зараз Мінекономіки збирає робочу групу для обговорення ідеї з різними міжнародними організаціями, які присутні в Україні.
— Пам‘ятаю, цю ідею активно підтримував голова наглядової ради Української асоціації венчурного капіталу та прямих інвестицій Андрій Колодюк. В кінці 2017 року він сподівався після розмов з прем‘єром Володимиром Гройсманом, що уряд виділить в держбюджеті-2018 260 млн грн, і це дозволить 25 фондам залучити до $0,5 млрд у вітчизняні стартапи. Про який обсяг наразі йде мова?
— Так, тоді мова йшла про 250 млн грн, або на той час $10 млн. Якщо рахувати, що у Фонді фондів кошти держави – 10-20%, то маємо $100 млн. Думаю, що десь в таких рамках і потрібно говорити про цей фонд. Чи він може бути більшим – це потрібно розмовляти: чи може держава виділити більше і чи взагалі зможе щось виділити – від цього буде залежати все наступне.
— Хто має ним керувати? Ми знаємо багато прикладів, коли створювалась якась державна установа зі словом "інвестиційне", але цим все і закінчувалося. До речі, те саме питання – хто керуючий – дуже важливе і в ідеї Націнвестфонду?
— Дуже слушне питання. Трохи слів про концепцію Націнвестфонду, яку було презентовано. Маємо від 20 до 50 компаній, які дають в фонд свої частки – до 20%. І далі міжнародна компанія з управління активами, яка обирається на конкурсі (можливо Templeton, а можливо Morgan Stanley – вимоги до компанії потрібно обговорювати, але до цього етапу ще досить багато кроків треба пройти) допомагає підняти рівень корпоративного управління до міжнародних стандартів і керує компаніями для виведення їх на IРO. Це основна мета, бо за допомогою такого підходу можна зробити IPO найбільших кампаній і залучити досить багато коштів до бюджету держави.
Поліпшення корпоративного управління у державних компаніях, представлених у Фонді Румунії, дозволило покращити і їх фінансові показники. Чистий прибуток з 2010 по 2018 роки зріс на 38%, до $171 млн. За цей ж період чистий борг компаній у $216 млн змінився накопиченнями в готівці у розмірі $240 млн. При цьому, Фонд виплатив акціонерам більше $3 млрд у вигляді дивідендів та як виручку від продажу активів.
І тут ми повертаємось до Фонду фондів: хто буде керуючим і чи можна пов’язати ці дві концепції разом? Я думаю, що можна, і тоді ми йдемо не до Фонду фондів, а можливо до Фонду національного добробуту. Таке поєднання фондів можливе. Гроші, які вкладаються в Фонд фондів, можна зробити часткою від Національного інвестиційного фонду, і потім вже залучати гроші від міжнародних інвестиційних компаній. Як це краще реалізовувати, з якою концепцією виходити – це і буде зараз аналізуватись. Такої концепції ще не існує. Це треба ще продумати, проговорити та прийняти рішення, бо сама по собі жодна з цих ініціатив не є легкою.
– Це зрозуміло. Бо щодо Націнвестфонду, то на моїм пам‘яті це вже третій-четвертий, а може й більший підхід до снаряду. І прем‘єр Арсеній Яценюк про це говорив, і прем‘єр Олексій Гончарук, і Вітренко з екс-міністром економіки Айварасом Абромавічусом, але ідея залишилася тільки ідеєю.
– Я б сказала, це політичне питання, тому потрібно зрозуміти, в якому вигляді і як це можливо реалізувати. На це потрібна політична воля. Якщо ми говоримо про Національний інвестиційний фонд, в який мають бути передані пакети акцій найбільших та найкращих підприємств, то зрозуміло, що багато супротиву можна отримати. Тож який з цих фондів і в якому вигляді буде створюватися, як він буде керуватися і якими законодавчими актами регулюватися – все це ми вже починаємо робити. Ситуація з залученням інвестицій потребує радикальних рішень. На жаль, ми сильно відстаємо у цьому питанні від наших країн-сусідів.
– Є якісь терміни?
– Поки потрібно декілька місяців на більш глибокий аналіз.
– Хто вже приймає участь в обговоренні: ви, Мінекономіки, Нацкомісія з цінних паперів і Офіс президента? Фонд держмайна? Хто більше, а хто менше?
– Всі разом приймають активну участь із залученням міжнародних експертів та інвесторів.
– А яка цільова модель? От тільки що був візит президента до ОАЕ, де є подібний фонд і, здається, не один. Є відомий норвезький суверенний фонд. Член НКЦПФР Дмитро Тарабакін любить наводити приклад Румунії з її Fondul Proprietatea.
– Колись я презентувала Націнвестфонд – це за прикладом Румунії. Їм вдалося максимізувати вартість фонду для його акціонерів, збільшивши капіталізацію у майже 300%. Отримавши позитивний досвід інвестування, іноземні інвестори почали інвестувати напряму в ІРО та інші проекти румунських компаній. Об’єм коштів в інвестиційних та пенсійних фондах Румунії зріс з EUR465 млн 2011 році до EUR15 млрд у 2020-у.
Норвезький і арабський фонди – це більше суверенні фонди багатства або фонди добробуту. Фонд добробуту – це складніше, бо потрібно знати, що туди увійде. Для Норвегії – це нафта, газ, а у нас що? Що конкретно? У нас прораховані більш-менш лише державні компанії, і то, щодо кожної треба буде робити аудит у майбутньому. Якщо ліси, землю, воду, надра, то це складніше з точки зору таймлайну та реалізації. Тож я б сказала, що більш реалістична ініціатива – це створення Національного інвестиційного фонду з державних компаній. Так, є політична складова, але подивимося, як це можна зробити, бо запит на створення фондів є.
– Створення такого Націнвестфонду може бути якимось етапом пенсійної реформи чи каталізатором створення внутрішнього фондового ринку? Чи головна мета – це покращення корпоративного управління?
– Це пов’язані між собою ініціативи. Наприклад, що дасть країні створення Національного інвестиційного фонду. По-перше, це створення ліквідного фінансового інструменту для оцінки вартості державних активів та максимізація цієї вартості. По-друге, це підготовка державних компаній до ІРО і, звісно, наповнення державного бюджету. Корпоративне управління – це не головна ціль в цьому проекті, а опосередкована. Покращувати корпоративне управління треба, щоб компанії стали дорожчими і взагалі могли вийти на ІРО.
З точки зору фондового ринку, Націнвестфонд буде привабливим інвестиційним інструментом, як для компаній-управителів накопичувального рівня пенсійної системи, так і для міжнародних учасників фондового ринку. Таким чином можна буде розширити коло інвесторів в Україну та забезпечити передумови перезапуску ринку капіталу України.
– Кампанія сквіз-аута, проведена в останні роки, підірвала довіру міноритарних акціонерів та населення до ринку акцій. Як бути з цією проблемою, бо з 10-20% в наших умовах важко захистити свої інтереси?
— Якщо говорити про концепцію Націнвестфонду, до якого мають передаватися міноритарні пакети акцій державних компаній, то в цій моделі можна орієнтуватися на Румунію, де їм вдалося вирішити питання захисту інтересів міноритарного власника за допомогою керуючого Templeton. Він був настільки "зубастим", що компанії з портфелю НІФ слухалися його представників не тільки з точки зору покращення корпоративного управління, а й навіть операційної ефективності та в боротьбі із внутрішньою корупцією. Ці активи стали справді коштувати достатньо дорого, і це був величезний ефект для країни. Капіталізація Фонду зросла з $700 млн до $2 млрд. Звичайно, сказати, що саме так це відбудеться і в Україні, ми не можемо. Є багато складових. Але робити щось треба. Наприклад, одне те, що керуючою компанією може бути американська або європейська компанія, вже може щось змінити, бо знизить корупційні ризики та ризики судової системи: тягатися з судами Сполучених Штатів або Лондону багато бажаючих мало.
Разом з тим, наразі впроваджуються ініціативи, покликані і на посилення захисту міноритарних акціонерів в усіх акціонерних товариствах задля покращення інвестиційного клімату в Україні. НКЦПФР, разом з депутатським корпусом та експертами, доопрацьовує до другого читання проект нового закону про акціонерні товариства, яким пропонується багато новел, спрямованих на врегулювання цих питань, зокрема, щодо фідуціарних обов’язків посадових осіб товариств та удосконалення механізмів обов’язкового продажу акцій акціонерів на вимогу іншого акціонера.
– Закон про сприяння інвестиціям або про "інвестнянь", як його ще називають, днями підписав президент. Про сам закон багато писали, але наскільки він буде реалізований на практиці? Чого ви очікуєте в цьому році, яка безпосередня роль Офісу Націнвестради та як ви ділите повноваження з UkraineInvest?
– Наша безпосередня роль – це допомога тим інвесторам, які є в Україні, і які входять до складу Національної інвестради. Ми маємо розуміти, що в них відбувається, що у них на часі, з якою проблематикою вони стикаються, які закони їм необхідні. Ми спілкувалися з членами компаній, які входять до складу Націнвестради, і вони розглядають варіанти реалізації нових проектів в рамках прийнятого закону. Відразу скажу, щоб цей закон не залишився тільки на папері, необхідно прийняти ще два – №3761 і №3762: зміни в Податковий і Митний кодекси, оскільки саме там виписано, які конкретні податкові пільги будуть надаватися інвесторам. Підписаний закон – це рамковий закон. Окрім того, Мінекономіки має за півроку написати, узгодити та прийняти нормативні акти для цього закону, і вони вже розпочали цей процес. Ми з командою будемо брати участь в розробці цих підзаконних актів.
Я не думаю, що цей закон залишиться тільки на папері, бо він з самого початку розроблявся для інвесторів і з урахуванням їх побажань. Коли ми починали його робити, розглядались інвестиції від $100 млн. Але потім був COVID, локдаун, і стало зрозуміло, що $100 млн – це досить космічна сума. Також ми аналізували ті проекти, які відбувалися в Україні за останні 10 років, перш за все в переробній галузі, машинобудуванні, і з того аналізу виявили, що середній тікет проектів був, близько, $28 млн. Тому потрібно було знижувати планку, і ми подали президенту законопроект вже із EUR30 млн, а потім вже економічний комітет ВРУ та депутати узгодили EUR20 млн. І я з цим погоджуюсь.
Наш офіс зараз точково консультує деяких інвесторів, які звертаються за роз’ясненнями, як потім керуватися цим законом, що можна робити. Поки треба ще трошки почекати підзаконних актів від Мінекономіки, тому що там будуть форми, які інвестори мають заповнювати, вимоги до техніко-економічного обґрунтування. А разом з цим працюватимуть інвестиційні менеджери від UkraineInvest (так звані "інвестняні", які вже стали мемом на теренах мережі інтернету).
Стосовно дискусії, чи потрібні взагалі інвесторам такі пільги, то так, потрібні. У наших консультантів нещодавно було опитування інвесторів, як вони дивляться на Україну і що їм потрібно для інвестування, так ось біля 71% респондентів сказали, що наявність інвестиційних стимулів від держави позитивно вплинуло б на прийняття ними рішення інвестувати в Україну. Безпосередньо вони назвали наявність податкових стимулів та митного послаблення. В підписаному законі на підтримку інвестиційних проектів є звільнення від ПДВ та мита при ввезенні нового обладнання, а також звільнення від сплати податку на прибуток на п'ять років. Також інвестори наголошували, що спрощення отримання землі було б дуже круто для реалізації проектів. І ми заклали ці норми в закон.
— Наскільки я знаю, Міжнародний валютний фонд виступає проти подібних податкових пільг. Як бути з цим?
– Це не зовсім так. Як то кажуть "диявол в деталях". В будь-якому разі закон вже прийнято.
– Є ще два закони зі змінами в Податковий та Митний кодекси.
– Вони вже пройшли комітет ВР і готуються для винесення в зал до голосування. Я не чула якихось проблем щодо їх прийняття. Можу сказати, що якщо МВФ проти, то вони комунікують заздалегідь, а не на етапі, коли вже прийнято закон. І звісно, ті податкові пільги, які в нас є, узгоджувались ще з самого початку з Міністерством фінансів. Тобто ми не могли туди додати щось від себе, якби ця позиція не була узгоджена з Мінфіном, та й не тільки з Мінфіном.
– Ви б могли назвати приклади компаній, які вже дуже прискіпливо вивчають цей закон і готові стартувати першими, бути пілотними проектами?
– У мене були консультації з компаніями, але це потрібно їх запитати, чи можу я розголошувати. Це були приватні розмови, коли я пояснювала, як їм потрібно користуватися цим законом і далі робити свої проекти. Це досить відомі компанії – і українські, і іноземні. Я хочу підкреслити, що цей закон для усіх інвесторів – чи то українського капіталу, чи іноземного. Цікавляться і ті, і інші – інтерес дуже значний, глибокий та практичний.
– А як ви оцінюєте ризик того, що цей закон стане стримуючим фактором, бо тепер інвестори чекатимуть, поки ці пільги наберуть чинності? Бо навіщо сьогодні витрачати гроші, коли завтра це буде дешевше? Наприклад, той самий завод Head з виробництва лиж, будівництво якого було відкладено на період пандемії.
– Потрібно рахувати економічну вартість їх фінансової моделі і які пільги вони можуть отримати. З Head я спілкувалась і трішки їх ситуацію знаю: з усього того набору пільг, який є, вони можуть претендувати лише на пільги з податку на прибуток на п'ять років, бо знаходяться на території індустріального парку. Тобто, для них вибір: або півтора року чекати і втрачати прибуток, або запускатися зараз. Це просто потрібно прорахувати. Думаю, що для Head цей закон не буде таким стримувачем.
Але кожен проект унікальний і його треба розглядати окремо. Наприклад, якщо в проекті важливе питання – це питання земельної ділянки, яку треба узгоджувати, отримувати дозволи і таке інше, і до точки будівництва ще довго, тоді, звичайно, краще почекати, коли всі пільги наберуть чинності. Наприклад, для Black Iron (проект будівництва залізорудного гірничо-збагачувального комбінату – ІФ) цей закон дуже позитивний, оскільки він надає можливість спрощенного отримання землі, а саме це було проблемою для реалізації цього проекту останні роки.
Теги: #интервью #магалецкая
