Повернення економіки до рівня 2021 року може затягнутися на роки. Що має зробити уряд, аби зупинити деіндустріалізацію країни?
Українська економіка опинилася в небезпечній точці розходження між споживанням, яке зростає завдяки імпорту та допомозі, та промисловим виробництвом, що продовжує падати. Без термінового об’єднання бюджетних ресурсів, банківського капіталу й міжнародної підтримки держава ризикує втратити свій виробничий базис.
В ексклюзивній колонці для РБК-Україна колишній голова Ради НБУ Богдан Данилишин аналізує, який сценарій дозволить зберегти стійкість і сформувати основу для повоєнного відновлення.
Головне:
- Виробництво проти споживання: реальний ВВП зростає символічно, а дефіцит торгівлі сягнув 46,3 млрд доларів.
- Енергетичний пріоритет: кожна інвестована гривня має вимірюватися годинами безперебійної роботи бізнесу.
- Пакет для промисловості: пропонується виділити 50 млрд гривень на енергостійкість, гарантії ризиків та підготовку кадрів.
- Довгі гроші: необхідне розширення механізмів страхування воєнних ризиків та кредитної підтримки за участю міжнародних донорів.
Макроекономічний огляд станом на середину жовтня 2026 року показує небезпечне розходження між споживанням і виробництвом. За наведеною оцінкою Мінекономіки:
- реальний ВВП за січень-серпень зріс лише на 0,2%;
- промислове виробництво за цей період скоротилося на 1%;
- роздрібний товарооборот збільшився на 8,8%;
- валове нагромадження основного капіталу в першому півріччі зменшилося на 0,3%.
Це показники різних періодів і різних частин економіки. Але разом вони вказують на слабкість відновлення її виробничої бази.
Роздрібна торгівля також створює додану вартість, а споживання підтримує зайнятість. Проте воно не замінює інвестицій у потужності, а коли внутрішня пропозиція обмежена, частина додаткового попиту задовольняється імпортом.
У огляді оперативних митних даних за дев’ять місяців імпорт товарів зріс на 26,9%, експорт зменшився на 0,1%, а товарний дефіцит досяг 46,3 млрд доларів. Не весь цей імпорт є споживчим: обладнання, енергоносії та оборонні компоненти підтримують саме виживання країни. Проблема полягає у недостатній спроможності заробляти валюту власним виробництвом.
Накопичені втрати роблять повільне зростання особливо небезпечним. Якщо послідовно застосувати річні зміни ВВП за 2022-2025 роки, отримаємо приблизно 78,9% рівня 2021 року. За незмінного зростання на 2% щороку повернення до цієї бази тривало б близько дванадцяти років, за 4% – близько шести.
Читайте також: Економіка України повернулася до зростання: Держстат оприлюднив нові дані щодо ВВП
Це умовний розрахунок без нових руйнувань, а не прогноз. Він показує ціну втрати часу. До того ж – повернення до довоєнного обсягу ще не означало б подолання відставання від європейських сусідів.
Першопричина виснаження економіки – російська агресія. Тому жодна процентна ставка не компенсує знищеної електростанції, втрати працівників або удару по логістиці.
Але економічна політика визначає, чи зможе підприємство пережити ці втрати й відновитися. Саме цю здатність треба зробити головним критерієм її результативності.
Енергетична стійкість як економічний пріоритет
За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Єврокомісії та ООН RDNA5, потреби відновлення на кінець 2025 року становили майже 588 млрд доларів на десять років. З них тільки для енергетики – близько 91 млрд доларів.
Ці суми характеризують масштаб потреб і не є вже виділеним фінансуванням. Вони також не охоплюють наступних руйнувань 2026 року. А з урахуванням руйнувань останніх місяців потреби на відновлення можуть зрости втричі.
За таких умов найперший інвестиційний критерій – скільки годин роботи підприємств, лікарень і комунальних систем забезпечує витрачена гривня. Потрібно поєднати відновлення великих енергетичних об’єктів із розподіленою генерацією, накопичувачами, когенерацією, резервними мережами та заходами енергоефективності.
Читайте також: Електрогенерації до кінця року стане більше: куди її направлять
Конкретне рішення має відповідати місцевому навантаженню, доступності палива й можливостям обслуговування, тому що самого придбання генератора недостатньо.
Починати не потрібно з нуля. За повідомленням НБУ, на кінець вересня банки вже розпочали фінансування енергетичних проектів бізнесу й населення загалом на 68,7 млрд гривень.
Ця сума не тотожна вартості вже введених потужностей. І саме тому урядові та місцевим адміністраціям варто забезпечити перевірені строки приєднання, джерела палива, відповідальних операторів і фінансування ремонту.
Відновлення пропозиції енергії має й антиінфляційний ефект. Менші витрати на аварійне живлення та простої стримують собівартість продукції.
Однак інвестиції потребують часу. Тому вони доповнюють монетарну політику, а не усувають потребу в ній.
Соціальну підтримку доцільно спрямовувати передусім домогосподарствам, які не можуть оплатити базові послуги. Її бюджетну вартість слід показувати відкрито.
Кредит має покривати інвестиційні потреби
Загальний обсяг банківського кредитування оцінено приблизно у 15% ВВП, працюючих гривневих кредитів – в 11%. Це різні показники, і їх не можна підміняти один одним і навіть швидке процентне зростання портфеля з низької бази ще не доводить, що підприємства отримали достатньо довгих коштів для модернізації.
Водночас твердження, що кредитування загалом падає в реальному вимірі, теж потребує перевірки. Промисловий індекс цін не є універсальним дефлятором кредитів усім галузям.
Високі ставки збільшують фінансові витрати й можуть відкладати окупні інвестиції. Водночас різке здешевлення гривні як ресурсу без зміцнення довіри здатне посилити попит на валюту. Тому потрібні прозорі умови поступового пом’якшення монетарної політики та оцінка її впливу на виробництво.
Уряд і НБУ мають узгоджувати макроекономічні припущення та обмінюватися оцінками ризиків, зберігаючи незалежність рішень центрального банку. Такий підхід узгоджується з наголосом МВФ на залежності монетарних рішень від даних і обережності валютної лібералізації.
Читайте також: Подальша валютна лібералізація підвищить довіру міжнародних інвесторів до України
Чекати зниження всіх ставок для початку інвестицій країна не може. Найскладніша перешкода для позичальника – перспектива залишитися з кредитом після знищення придбаного обладнання.
Тут потрібні страхування, часткові кредитні гарантії й участь донорів у покритті перевірених воєнних втрат. Банк повинен зберігати частину ризику, щоб мати стимул оцінювати життєздатність проекту, а держава – встановлювати ліміти своєї відповідальності та враховувати можливі виплати в бюджетному плануванні.
Практичні механізми вже існують. ЄБРР, ЄС та Aon розширюють механізм страхування воєнних ризиків URGF зі 110 млн євро до 150 млн євро, зокрема для товарів на тимчасовому зберіганні та активів, пов’язаних із газом.
Окремий пілот ЄБРР із ПриватБанком і Райффайзен Банком передбачає часткове полегшення боргових зобов’язань у разі підтвердженого воєнного пошкодження профінансованих основних засобів. Його початкові асигнування становлять разом 8 млн євро. Це обмежений пілот, а не універсальне списання кредитів, проте він показує можливий напрям розширення підтримки.
Програму "5-7-9%" доцільно оцінювати за додатковими інвестиціями, які без неї не відбулися б. Пріоритет – енергетична стійкість, переробка, виробництво для оборони, відновлення підприємств і технологічне оновлення.
Підтримка оборотного капіталу також потрібна, особливо після пошкоджень, але її слід відокремлювати від фінансування розширення потужностей. Обсяг виданих кредитів сам по собі не показує результату програми.
Валютну стійкість потрібно підкріпити експортом
Міжнародні резерви за підсумками вересня становили близько 47,1 млрд доларів, або чотири місяці майбутнього імпорту. Їх скорочення сигналізує про навантаження на зовнішнє фінансування, однак продаж валюти НБУ не можна автоматично трактувати як безповоротно втрачені ресурси: інтервенції забезпечують роботу ринку, на якому через війну утворився структурний дефіцит валюти. Зміна резервів залежить також від допомоги, боргових виплат і переоцінки активів.
Девальвація не відновить пошкодженого заводу. А для підприємств з імпортним обладнанням та сировиною – підвищить витрати.
Водночас адміністративне утримання курсу на довільно обраному рівні може вимагати дедалі більших інтервенцій. Тому потрібні керована адаптація курсу, зрозумілі валютні правила та обережне зняття обмежень відповідно до реальної доступності зовнішнього фінансування.
Читайте також: Долар по 50 гривень? У НБУ відповіли, що буде з курсом, а МВФ дав прогноз для економіки
Виробнича відповідь має починатися з логістики та експортної спроможності. Для виходу на європейські ринки потрібні також сертифікація, випробувальні лабораторії та відповідність технічним вимогам і саме такі спільні для багатьох підприємств перешкоди державі варто усувати насамперед.
Підтримка внутрішнього виробника має спиратися на вимірюваний результат: додану вартість, продуктивність, збут і податкову віддачу. Закупівлі для оборони та відновлення можуть створювати передбачуваний попит, якщо замовлення плануються на кілька років і доступні конкурентним постачальникам і кожна спеціальна пільга повинна мати строк завершення та оцінку ефекту.
Суцільні обмеження імпорту ризикують здорожчити критичні комплектувальні й законсервувати неефективність. Тоді підтримку слід узгоджувати з міжнародними зобов’язаннями України.
Бюджет має фінансувати здатність заробляти
Відомо, що на кінець серпня державний і гарантований державою борг становив 9,6 трлн гривень. При цьому середньозважена ставка внутрішнього державного боргу дорівнювала 13,2%, зовнішнього – 1,95%.
Ця різниця показує цінність пільгового фінансування партнерів. Проте вона не є готовою оцінкою можливої економії. Адже борги відрізняються валютами, строками та умовами, а можливість замінити внутрішні запозичення зовнішніми обмежена.
Зменшувати вартість внутрішнього фінансування потрібно через зниження інфляційних і валютних ризиків, передбачуваний календар запозичень, розширення кола інвесторів і подовження строків боргу. Просте встановлення бажаної дохідності ОВДП може залишити бюджет без достатнього попиту.
Читайте також: Нацбанк вийшов із "режиму тиші": регулятор підвищив облікову ставку до 16%
Для розуміння масштабу: зниження ставки на один процентний пункт для одного трильйона гривень нового або рефінансованого боргу дає близько 10 млрд гривень економії за повний рік. На чинні облігації з фіксованим купоном цей ефект автоматично не поширюється.
Перегляд видатків має захищати оборону й критичні соціальні функції та вивільняти ресурси з програм, які не довели результативності, тому одночасно слід скорочувати податкові втрати через тіньові схеми, усувати необґрунтовані пільги та робити адміністрування передбачуваним для сумлінного бізнесу. Зрозуміло, що ані невизначені майбутні надходження від детінізації, ані очікувана економія на відсотках не повинні фінансувати вже взяті безумовні зобов’язання.
Як стартову пропозицію можна розглянути пакет підтримки виробництва на 50 млрд гривень упродовж дванадцяти місяців:
- 20 млрд на енергетичну стійкість підприємств і громад;
- 15 млрд на обмежене покриття інвестиційних ризиків;
- 10 млрд на співфінансування модернізації;
- 5 млрд на підготовку кадрів і пристосування робочих місць.
Це приблизно 0,5% прогнозного номінального ВВП 2026 року. Розподіл є авторською ілюстрацією масштабу, а не кошторисом уже підготовлених проєктів.
Запускати такий пакет можна лише в межах підтверджених бюджетних перепризначень і погодженого грантового співфінансування. Повну суму гарантій не можна прирівнювати до бюджетних витрат на покриття ризиків. Потрібні окремі ліміти зобов’язань, оцінка очікуваних збитків і сценарій великих виплат. А масштаб фінансування має визначатися оцінкою проєктів, а не бажаним показником кредитного мультиплікатора.
Європейські інструменти дають можливість доповнити цей ресурс. Ukraine Investment Framework має місткість 9,6 млрд євро гарантій і грантового фінансування та мету мобілізувати до 40 млрд євро інвестицій. Це не вільні кошти українського бюджету: доступ до них проходить через визначені фінансові установи та підготовлені проєкти.
Окрема позика ЄС Ukraine Support Loan на 2026–2027 роки розділяє військову й загальну бюджетну підтримку. Урядові потрібен єдиний календар фактичних надходжень за кожним інструментом, щоб не рахувати один ресурс двічі
Український сценарій має бути готовим до погіршення умов
Перші дев’яносто днів такої програми варто присвятити заходам із коротким строком результату:
- завершенню готових енергопроєктів;
- усуненню затримок підключення;
- запуску погоджених механізмів страхування та гарантій;
- розв’язанню проблем із платежами держави бізнесу.
Кабінет міністрів має визначити відповідальних виконавців і джерело коштів для кожного рішення. Місцева влада мусить забезпечити готовність майданчиків та інфраструктури.
Упродовж наступного року акцент слід перенести на модернізацію виробництва, експортні контракти, підготовку працівників і поліпшення виконання договорів. Захист власності, прозорий відбір отримувачів підтримки та дієве оскарження рішень влади – практичні умови інвестицій.
Затримки реформ можуть коштувати й зовнішнього фінансування. МВФ у липневому огляді прямо вказав на ослаблення темпу структурних змін.
Читайте також: МВФ розпочав нову місію в Україні: що обговорюватимуть
План повинен мати заздалегідь визначені дії на випадок затримки допомоги, нових руйнувань або погіршення експорту. За посилення ризиків пріоритет отримують оборона, базові послуги, ремонт критичних об’єктів і збереження життєздатних підприємств. Розширення програм відбувається після підтвердження ресурсу.
За поліпшення безпеки та фінансування можна прискорювати модернізацію й обережно пом’якшувати обмеження. Дату закінчення війни не слід робити умовою, без якої вся програма втрачає сенс.
Щоквартальна оцінка має показувати години простоїв, фактично введені потужності, нові інвестиційні кредити, приватне співфінансування, експортні надходження та зайнятість після завершення навчання. Поруч потрібно публікувати бюджетну вартість підтримки, можливі гарантійні виплати й результати незалежної перевірки. Програми, які не дають очікуваного ефекту, мають змінюватися або завершуватися.
***
Україна вже продемонструвала здатність підтримувати роботу держави в умовах тривалої війни. Наступне завдання – зберегти й розширити виробничу основу, з якої фінансуються оборона та суспільні потреби.
Міжнародна допомога залишається необхідною. Її довгостроковий результат залежить від того, скільки підприємств завдяки їй відновлять роботу, скільки людей матимуть продуктивну зайнятість і наскільки зросте здатність країни заробляти власні доходи. Саме так виживання економіки може стати основою її відновлення.
