Эксклюзивное интервью генерального директора "iC consulenten Украина" Андреаса Хельбля агентству "Интерфакс-Украина" (приводится на украинском языке)
Текст: Оксана Гришина
– Андреасе, які види небезпечних матеріалів можна знайти в будівлях і чим вони небезпечні для здоров’я людини?
– Це дуже широке питання, оскільки перелік небезпечних матеріалів, зокрема тих, що використовуються в будівництві, постійно змінюється й доповнюється. Постійно проводяться дослідження, які дають нам нову інформацію. Вони засновуються на статистиці, яку збирають протягом багатьох років у різних країнах світу, зокрема в Європі.
Загалом можна виділити кілька основних груп небезпечних матеріалів. По-перше, існують речовини, які роблять будівельні матеріали більш еластичними або фильтрувалися тривалий час, наприклад, поліхлоровані біфеніли (ПХB). Такі сполуки є токсичними й можуть викликати рак.
По-друге, це поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), одним з прикладів яких є дьоготь, що довго використовувався для гідроізоляції, особливо фундаментів будівель чи дахів. При видаленні цих субстанцій в повітрі можуть утворюватися часточки та сполуки, вдихання яких теж може провокувати захворювання.
По-третє, це лакофарбові матеріали з вмістом важких металів, таких як свинець. Не те щоб він використовувався всюди, але, наприклад, може бути в лікарнях, в операційних, в складі сталевих конструкцій – там, де потрібні витривалі та/або вологостійкі матеріали. Звісно, є й фарби на основі свинцю, призначені для зовнішнього оздоблення будівель. Шкода свинцю полягає в його впливі на кров та провокуванні анемії, він чинить негативний вплив на нервову систему. При неналежному поводженні свинець також може забруднювати воду.
Ще одна, найбільш відома, група небезпечних матеріалів – це ті, що містять азбест, який здатен викликати рак. Зустрічаються такі матеріали всюди – і в Східній, і в Західній Європі, і в Америці. Однак завдяки своїм вогнетривким властивостям у Західній Європі азбест отримав значно ширше застосування і використовувався в набагато більшому переліку будматеріалів.
Відходячи від застосування азбесту, ми перейшли до розробки нових матеріалів на основі штучних мінеральних волокон. Однак у минулі роки було встановлено, що деякі з цих матеріалів дуже схожі на азбест за своїм впливом на здоров’я – при вдиханні та потраплянні в легені вони також можуть провокувати виникнення раку. Тобто для цього типу матеріалів теж потрібно винаходити нові шляхи їхнього видалення. Це основні категорії небезпечних матеріалів, але є значно більше інших, і частину з них уже заборонено.
– Чи правда, що азбест у пострадянських країнах відрізняється від азбесту в Західній Європі? Який із них більш небезпечний і чим?
– Так, глобально вони поділяються на два типи: хризотиловий та амфіболовий або, інакше, білий та блакитний азбест відповідно. Я працюю з видаленням азбесту з початку 90-х років не тільки в Австрії, і бачив величезну кількість різних продуктів. Тому знаю: стверджувати, що в тій чи іншій частині Європи використовувався виключно один вид азбесту, щонайменше некоректно, хризотиловий азбест навіть більше використовувався. Я бачив у Західній Європі продукцію, що містила як хризотиловий, так і амфіболовий азбест. Інше питання, що в Україні ще не проводилися якісні дослідження щодо поширеності використання амфіболового азбесту. Враховуючи, що загалом азбест має надзвичайно широке застосування як в цивільному, так і в промисловому будівництві, я переконаний, що обидва його види зустрічаються і в Україні, й у Східній Європі загалом.
Стосовно питань небезпеки азбесту, вважаю, що немає жодної різниці між двома видами. З медичної точки зору різниця є. Її доводять саме медичні дослідження, які кажуть, що один вид небезпечніший за інший. Однак я пропоную поглянути на це під іншим кутом. Якщо взяти до уваги, що є прихований період впливу тривалістю 20-30 років, аж поки людина може заробити собі хворобу через азбест, і ми продовжимо використовувати будь-який з його видів надалі, то наражатимемо на небезпеку ціле покоління людей. Тому для мене тут немає про що дискутувати: будь-який тип азбесту – небезпечний, і взагалі неважливо, наскільки сильною є ця небезпека. Неважливі всі ці аналітичні деталі, просто потрібно захищати людей від будь-якого азбесту взагалі. Мені, наприклад, було б узагалі нецікаво дізнатися років за 15, що хризотиловий азбест виявився більш небезпечним за амфіболовий, а я б ним користувався, вважаючи його за менш шкідливий. Ми знаємо, що азбест – це небезпечно в принципі, ось і все. Тому більшість країн світу давно вже заборонила використання азбесту. Натомість ринок почав пропонувати нові види будівельних матеріалів, і виявилося, що немає аж такої потреби в азбесті та що його цілком можна замінити іншими речовинами.
– Як ці зміни вплинули на ринок і на виробників?
– Звісно, ринок не міг не змінитися, адже в нас було чимало виробників, які застосовували азбест для випуску будматеріалів. Але можу абсолютно щиро сказати, що ми не спостерігали жодного впливу на економіку через те, що ці виробники почали переходити на безазбестові матеріали. Просто потрібен був час, щоб змінити свідомість і технології. Ніхто ж не робив це одномоментно, цей процес відбувався поступово.
– Скільки часу це зайняло?
– Всюди по-різному, адже далебі не всі європейські країни одразу погодилися на зміни. Хтось почав забороняти азбест раніше, хтось пізніше. В Австрії ми почали з того, що заборонили імпорт та виробництво продукції з азбестом приблизно наприкінці 1980-х років. Наведу приклад. Раніше в Австрії був доволі широко розповсюджений продукт, дуже подібний до українського шиферу, який теж містив азбест. Так ось, компанія, яка його виробляла, почала змінювати виробництво ще наприкінці 80-х років, і поступово, за кілька років, перейшла на виготовлення покрівель без вмісту азбесту. Звісно, вони мали певну кількість старого "шиферу" на складах, і якийсь час мали можливість його продавати. Тож всі процеси відбувалися поступово й комплексно, включно з усвідомленням небезпеки азбесту. Зрештою, люди самі перестали купувати азбестовмісні матеріали, не бажаючи наражати себе на небезпеку, тим паче, що вже було достатньо альтернативних матеріалів.
– Яка ситуація в Австрії та Західній Європі загалом? Чи повністю вже зникли небезпечні матеріали, зокрема азбест?
– Вони зникли з ринку в тому сенсі, що ви вже не знайдете в продажу товар, на якому є маркування "містить азбест". Хіба що хтось десь колись із незрозумілої причини нелегально імпортує такий товар. Однак, звісно, є величезна кількість інших небезпечних матеріалів, і з ними потрібно працювати, а також чимало азбестовмісних матеріалів, що дісталися нам у спадок від попередніх часів. Тож ми все ще знаходимося в процесі роботи з ними, особливо у випадках знесення та реконструкції старих будівель.
Стосовно ж нового будівництва, то там небезпечні матеріали не використовуються, адже це не просто заборонено, а й не має підтримки з боку суспільства. Навіщо будувати щось таке, що не матиме попиту? Тож я хочу особливо підкреслити важливість ролі суспільства в таких питаннях – воно має бути небайдужим і впливати на зміни.
– Яка відповідальність підрядників і власників проектів за неправильне поводження з небезпечними матеріалами?
– Залежить від країни та ситуації. Наведу вам приклади. Років з 10 тому нас покликали у Болгарію, де одна бельгійська компанія мала великий виробничий об’єкт, який був підключений до великої електростанції. Нашим завданням було розробити майстер-план, як провести реновацію виробничих об’єктів, зокрема, як видалити азбест. Протягом цих років ми крок за кроком, правильним чином проводимо цю роботу. Водночас це не означає, що вся Болгарія рухається таким шляхом. Там є чимало прикладів, коли реконструкція чи демонтаж будівель здійснюються неналежним чином, негативно впливаючи на навколишнє середовище та населення. Однак я радію, що є такі компанії, як наш замовник, котрі розуміють серйозність ситуації. Ось це я вважаю успішним прикладом.
Прикрі ситуації подибуємо і в Австрії. Дивно, але й досі трапляються випадки, коли будівельні компанії видаляють небезпечні матеріали неналежним чином, забруднюючи довкілля. Рік тому був саме такий випадок, коли компанія не тільки забруднила навколишнє середовище, але й поставила під загрозу здоров’я своїх власних працівників. На щастя, сусіди, звичайні приватні особи, звернули на це увагу й поскаржилися відповідним органам. Роботи було зупинено, компанії виписали великий штраф та, звісно, змусили позбутися азбесту належним чином. Тобто порушників карають – і фінансово, й адміністративно, – і навіть жорсткіше в разі доведення їхньої провини. Будівельні компанії мають низку зобов’язань, в тому числі дбати про якісне будівництво, демонтаж, здоров’я своїх працівників та навколишнє середовище, дотримуватися соціальних умов. Тобто варіанту "я не знав" вже просто не існує – це не може бути виправданням, ти мусиш знати закон і діяти відповідно.
– Зараз в ЄС багато уваги приділяється питанню реконструкції житлового фонду з метою підвищення його енергоефективності. Як при цьому відбувається утилізація старих будматеріалів?
– Це процес, який не має чітких часових меж, він тривалий. Для його регулювання використовуються і міжнародні норми, такі як ISO, і локальні. Процес досить чітко врегульований. Спочатку потрібно обстежити будівлю та встановити, чи містить вона матеріали, які є небезпечними чи викликають занепокоєння. Також з’ясовується, які матеріали можна віддати на переробку чи використати в інший спосіб. Тобто складається такий собі каталог усіх будматеріалів, з яких зроблена будівля, як небезпечних, так і безпечних. Після цього формується концепція демонтажу, яка дуже чітко прописує, що робити з кожним матеріалом, куди і яким чином утилізувати небезпечні складові – все згідно з абсолютно чіткими і зрозумілими нормами і вимогами законодавства. І лише маючи цю концепцію, компанія може починати демонтаж. Спочатку виймаються небезпечні матеріали, а згодом уже можна й проводити повний демонтаж.
Також у нас є закони, що регулюють поводження з будівельними відходами. Згідно з ними матеріали, які підлягають переробці, обов’язково мають бути відокремлені від інших та перероблені, вказується, куди саме прямують ці матеріали. Частину можна віддавати на полігони, але зараз це майже неможливо – потрібно віддавати на ресайкл максимум матеріалів, навіть бетон.
– Чи використовують будматеріали зі старих будівель для спорудження нових об’єктів?
– Так, звісно. Всі матеріали з будівлі, яку демонтують, розділяють та відокремлюють один від одного. Передусім йдеться про сталь та інші метали, які є найціннішими, і бетон, який переробляється за допомогою спеціальних подрібнювачів та використовується в новому будівництві, спорудженні доріг тощо. Наприклад, біля Відня є новий район Асперн, побудований на місці аеродрому. Там для будівництва якраз і використовували бетон з колишніх злітних смуг.
А в сучасних схемах сертифікації сталих/"зелених" будівель використання вторинних матеріалів є окремим критерієм оцінки, який надає будівлі додаткових балів і підвищує рейтинг забудови. Для девелоперів це дуже важливо, адже чим вищий рейтинг, тим більш охоче банки кредитуватимуть їхні проекти. Зрештою в майбутньому фінансування зможуть отримати лише ті компанії, які використовують дружні до навколишнього середовища, якомога "зеленіші" та безпечніші матеріали.
– Що робити з металопластиковими вікнами, для яких уже підходить час заміни? Чи можна їх переробляти?
– Загалом саме щодо вікон немає єдиного правила дій, натомість є кілька різних методів. Тут є декілька компонентів, що підлягають переробці: скло, пластик та метал. Найпростіше відділити скло – за бажання це можна зробити просто руками. Далі скло можна подрібнити та зробити з нього сировину для подальшого використання. З рештою складових трохи складніше, але їх теж можна переробляти.
– А як щодо утеплювачів, зокрема мінеральної вати?
– Довкола використання штучного мінерального волокна (мінеральної вати, скловати, шлаковати) як утеплювача, що набуло широкого розповсюдження ще в 1990-х роках, зараз триває велика дискусія. Однак, на жаль, впродовж останніх 10 років ми дійшли висновку, що мінволокно, особливо старі продукти, може бути приблизно так само небезпечне, як і азбест, і має потенційно небезпечний вплив. Я кажу "потенційно" виключно тому, що на практиці та в лабораторних умовах ніколи не проводилося повне, глибоке та комплексне наукове дослідження канцерогенності мінерального волокна. Але ми вже так багато знаємо про азбест, що просто порівнюючи на основі досвіду азбест та мінвату, можемо зробити висновки про небезпеку останньої, адже обидва матеріали дуже схожі. Варто пам’ятати, що волокна мінеральної вати можна вдихнути і вони потраплять в легені. Тому ми так само не переробляємо мінвату, як і азбест. В разі демонтажу ми виймаємо мінвату, запаковуємо її в контейнери, маркуємо та відправляємо на полігон на складування.
– Але ж мінеральна вата й сьогодні широко використовується в будівництві як утеплювач.
– Так, але технології її виробництва змінилися, як змінився і її склад. Я б сказав, що та мінвата, яка випускається орієнтовно з початку 2000-х років, уже не вважається небезпечною та шкідливою для довкілля.
– Усе, що ми сьогодні обговорювали, це надзвичайно комплексні речі. Які перші кроки потрібно зробити Україні в цьому напрямку?
– Дійсно, це дуже тривалі процеси, й хороша новина в тому, що ви їх уже почали. Однак шлях може зайняти роки, він може тривати ціле покоління, і це нормально. Наприклад, в Австрії ми знали про шкоду азбесту ще наприкінці 1970-х років, і все одно знадобилося не менше 15 років, щоб комплексно вирішити це питання. У вас все попереду, просто треба робити все крок за кроком. Для початку я б знову пригадав фінансові важелі. Великі державні програми на зразок масштабної термомодернізації будівель зазвичай реалізуються за підтримки міжнародних банків. Навіть у приватному секторі часто звертаються за кредитами до міжнародних фінустанов. У них, своєю чергою, вже давно встановлені чіткі критерії та вимоги до позичальників. Зокрема, ці вимоги стосуються сталості будівництва, і якщо проект не відповідатиме цим вимогам, то фінансування він не отримає незалежно від його розміру та рівня важливості. І ви прийдете до того, що зрештою українські банки матимуть такі само вимоги до позичальників, як і міжнародні. Тобто загалом це питання вже ефективно регулюється самим ринком. Наступний крок – створення законодавчої бази, і це той процес, через який Україна зараз проходить. І найголовніше – усвідомлення ситуації як суспільством, так і девелоперами, громадяни самі зроблять вибір на користь потворних та шкідливих, а чи гарних та безпечних об’єктів.
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
