Эксклюзивное интервью главы совета директоров "Укрлендфарминг" Олега Бахматюка агентству "Интерфакс-Украина" (приводится на украинском языке)
Текст: Дмитрий Кошевой
– Агрохолдинг "Авангард" в кінці березня планував на зборах акціонерів затвердити фінансову звітність. Коли вона може бути опублікована, бо востаннє "Авангард" публічно звітувався за перше півріччя 2019 року, а його материнський "Укрлендфармінг" – за перше півріччя 2018 року.
– Це завдяки нашим славним правоохоронним структурам: вони нас так почистили і по серверах, і по документах, що ми собі ради не можемо дати. Минулого року ми чотири-п’ять місяців переживали буремні часи, в нас було багато "гостей", які з собою забирали матеріали та інші носії. Окрім документів постраждали ще й люди, бо далеко не всі витримували такий тиск, особливо в цих підрозділах, що займалися бухгалтерією, звітністю, юридичними питаннями. В нас персонал компанії зменшився на 30%, в основному, звісно, у тваринництві й птахівництві, але пішло й чимало фінансового персоналу. Однак зараз все поновлюємо та намагаємося звести докупи. Хоча це важко, бо носії ніхто й не думає повертати.
– Які ваші основні здобутки за минулий рік та перший квартал цього? Вдалося отримати якійсь зиск зі зростання світових цін на зернові та олію чи вас спіткала доля МХП, який днями звітував про значне зростання собівартості?
– Так, на жаль, ми зіткнулися з такими ж проблемами, як і МХП, й інші подібні виробники. Для "Авангарду" було болючим подорожчання сировинних інгредієнтів, зокрема олійно-жирової групи, жому та зернових.
Друга проблема, якої не було в інших – за минулий рік "Авангард" скоротив на 50% обсяг виробництва. Ми зараз 170 млн яйця на місяць виробляємо, а виробляли близько 300 млн, а в травні – 350 млн! З них 170 млн у травні ми віддали на експорт, а цього місяця відправимо на експорт може 20 млн.
– Таке падіння експорту!?
– Так! Ці шановні, в лапках, розказують що коли силова структура "кошмарить" будь-яку економічну структуру, то нема ніяких наслідків. Але ось вам наочний приклад. У нас було сім торгових домів: у Гонконзі, Сінгапурі, Малайзії, Іраку, Ліберії, Саудівській Аравії та в Дубаї. Ми залишили тільки в Дубаї. Ми витратили на відкриття торгових домів шість років і близько $25-30 млн. Але суть навіть не в доларах, а в принципі, бо ви самі розумієте, що таке зайти на ту територію й довести піковий експорт яйця до 150-170 млн на місяць.
В чому питання експорту? Це гроші в дорозі. Доставка до Сінгапуру – це 45 днів, Гонконг – ще кілька днів. Плюс ти маєш постачальнику дати відтермінування. Фактично на обслуговування цього в нас були кредитні лінії на $60-70 млн. Та завдяки доблесним діям НАБУ нам закрили всі кредитні лінії, й ми були змушені майже повністю закрити експортний напрямок. Держава нас не підтримала, та ще й пандемія ускладнила саму логістику: зробила її довшою та дорожчою на 30%.
Тобто до загальних проблем сектору додалася ще й ця репутаційна війна. Закрили фактично 12 птахофабрик, зараз буде закрита 13-та. Падіння 50% – це більше, ніж втрати від агресії в Криму, Донецьку та Луганську, які склали 35%. Потім ми трохи відновили виробництво, але завдяки діям (директора НАБУ Артема) Ситника знову втратили половину та звільнили близько 5,5 тис. людей по "Авангарду" й ще близько 7 тис. у тваринництві.
У тваринництві в нас було 52 тис. поголів’я, а зараз лишилося 15,7 тис. Тому воно також потребує ще обігових коштів, яких у нас, на жаль немає, бо закриваються кредитні лінії. Будемо об’єктивні, навряд чи тваринництво вже відновиться.
Намагаємося зберегти сільгоспбізнес. Ми сіємо, але всі через оці дії НАБУ вимагають від нас передоплату, тоді як конкуренти мають якусь відстрочку. У нас же все – міндобрива, паливо,засоби захисту рослин – все по передоплаті. Тож які результати? Вже півтора року стоїмо в жорсткому цейтноті, п’ять місяців взагалі був постійний шторм, але вижили, працюємо. Зберегли колектив 17 тис. людей.
– А скільки було на піку? Біля 30 тис?
– На піку колись було 32,2 тис, а зараз – 17,3-17,5 тис. За півтора року ми звільнили близько 13-13,5 тис. людей. Ще раз повторюсь: два основних напрямки – птахівництво і тваринництво, бо вони потребували кредитних ресурсів. Ця ситуація склалася за рахунок репутаційного терору, який ведеться проти компанії та особисто на мене як акціонера впродовж останніх півтора року.
– В липні 2020 року ви казали, що у вас 27 птахофабрик. Зараз кажете, що 13-та буде закрита. Тобто майже половина?
– Так, 12 вже закрили, ще дві на закритті. Ще Донецька буде закрита…
– Тобто у вас залишилось 12-13 птахофабрик, які працюють…
– Діючих на сьогодні 13.
– А що із земельним банком?
– Він зменшився на 170 тис. га і зараз складає 470-475 тис. га.
– Тобто земельний банк і елеватори вам вдалося зберегти?
– Так. Якщо й він піде під скорочення, то вже не буде 17 тис. людей. Наразі маємо відсіятися, правильно провести посівну при повній відсутності кредитування. Ми підготувалися до цього. Нам вдвічі важче, аніж всім, але старатимемося пройти це.
– Зростання цін на яйця, кукурудзу та інші зернові вам хоч трохи допомогло?
– Зростанням цін на зерно та кукурудзу ми не скористалися, тому що мусили продавати товар швидко: відсутність обігових коштів не передбачає можливості "грати в довгу".
Зростання цін на яйця вимушене. Ми йдемо на нульову рентабельність і навіть з невеличким мінусом. Тому що ціни на корми ростуть швидше, ніж росте попит і ціна на яйця.
– МХП стверджує, що до 30-40% зростання собівартості у них по м’ясу на внутрішньому ринку: зерно, тепло, е/е, паливо.
– Все дуже просто: в ціні м’яса птиці 76% – комбікорм, в ціні яйця – 74-78% комбікорм. Це базовий елемент. Окрім того, що ростуть енергоносії, комунальні платежі, треба підвищувати людям зарплати.
Собівартість в нас зростає ще й тому, що коли підприємство виробляє 350 млн яйця на місяць, то це одні постійні витрати на яйце, а коли завдяки діям наших правоохоронних органів вдвічі менше – то вони суттєво вищі. Це я знову про наше вимушене згортання експорту. "Авангард" міг би додатково експортувати мінімум на $10 млн в місяць, але ж ці чиновники ніколи в житті не побудували жодного торгового шляху й не пробували виходити на ринок Сінгапуру чи Гонконгу, де тебе ніхто не знає й тобі не дуже раді. Тож це закриття додало мінімум 20 копійок до собівартості яйця, а може й більше. Я вже не кажу про те, що ми менше податків стали платити.
– Які очікування від цього року? Припустимо, що все зберігатиметься в такому стані, як зараз. Вам вдасться втримати компанію в нинішньому розмірі?
– Я точно намагатимусь це зробити. Не хочу сказати, що за останні півтора року став сильнішим чи мудрішим, але навчився жити в умовах, яких багатьом не побажаю. Звісно, це не може тривати нескінченно. Ви також розумієте, що будь-яка оборона врешті решт відступає. Нехай не так різко, але якщо за півтора року ми загубили 35% компанії, то напевно за цей рік можемо загубити ще 15% чи 10%. І ви ж розумієте, що не можна відрізати до безкінечності, що є точки, з яких вже не повертаються.
Я апелюю до здорового глузду. Нещодавно Печерський суд прийняв рішення, яке знову не виконує генпрокурор. Тому що кон’юнктура та всякі активісти вищі за закон. І вимога (суду – ІФ) навіть не закрити справу, хоч вона порушена незаконно, а передати іншому будь-якому органу слідства – ДБР, СБУ, прокуратурі… Мені все рівно з ким, але щоб не було особистого конфлікту з Ситником. Півтора місяця не виконується це рішення суду, але я ще сподіваюсь. Ми далі стукатимемо у двері. Відкриються чи ні, ніхто не знає. Звісно, що я здаватись не збираюся, буду групувати зусилля та боротися за справедливість.
– Восени 2019 року, коли тільки виникла ця справа VAB Банку й вас оголосили у розшук, до нашого уряду звернулися кредитори. Це мало якісь наслідки? Як взагалі зараз відбуваються перемовини з кредиторами та як вони сприймають поточну ситуацію?
– Негативно сприймають. Всі стомлені цим процесом. Звісно, що перебуваємо в якомусь діалозі з ними. Вони не з великої любові мене підтримують, напевно. Якщо об’єктивно, то роблять це вимушено. Але вони розуміють, що якщо буде втрата компанії, то й для них будуть цілковиті втрати. Я борюся за своє і за їхнє.
– Більш активна позиція кредиторів як третьої сторони могла б стати фактором, до якого дослухались і в уряді, і в правоохоронних органах? Може, варто спробувати залучити їх до складу акціонерів у обмін на борг?
– Питання не в акціонерах. Вони фактично й так ними є за рахунок кредитів. Але це ж не нерухомість в центрі Києва. Це об’єкт, який має працювати, і забрати його неможливо, але його можна зруйнувати. Там же земля. От всі розказують, що ми латифундисти… Латифундисти – це власники землі, а в нас вона в постійній оренді: сьогодні земля ваша, а завтра не ваша. Це процес постійної політичної роботи: майже 200 тис. договорів і 600 населених пунктів! Ви ж самі розумієте, який це шматок роботи. Це все люди, трактори, комбайни, приміщення, зв’язка всього цього потребує постійного управління. Насправді це один із найскладніших бізнесів, не якийсь там ГЗК чи ще щось. Не проблема в акціонерному капіталі. А проблема в тому, що не може агропідприємство жити без кредитних ресурсів, бо в тебе є циклічність шість-вісім місяців… Плюс є поновлення основних фондів, бо трактор чи комбайн новішим не стає.
– Тобто поки не вирішиться ситуація з цією справою і ваш конфлікт з Ситником, то навряд чи вдасться досягти результату в перемовинах щодо реструктуризації з кредиторами, так?
– Нікому, хто на нас тисне, ця реструктуризація не потрібна. Ви ж бачите, що кожне порушення мною цієї теми закінчується для мене зворотною негативною реакцією. І це враховуючи, що у виведенні з ринку банку "Фінансова ініціатива" Верховний суд чітко встановив вину НБУ. Та я навіть вже про це не говорю, а говорю конкретно про кримінальну справу, яку НАБУ незаконно порушило, хоч вона вже була закрита. НАБУ штучно причепила до цієї справи чиновника – (голову правління Райффайзен Банку Аваль, а тоді першого заступника голови НБУ Олександра) Писарука, але тепер навіть не хоче називати його прізвище. Це особиста помста мені як акціонеру. Ситник особисто все це курує й робить усе, щоб знищити компанію задля особистої помсти. На це з боку дивиться керівництво держави, але навіть законні рішення суду не виконуються. Тому що в Україні є суд для своїх, а є суд для чужих. І кон’юнктура стоїть над законом, на жаль…. Я вважаю це несправедливим, тому намагаюся далі боротись. Ми ж з вами не могли рік тому передбачити пандемію чи її наслідки. Але тепер розуміємо, що вже житимемо з цим не один рік, а як мінімум декілька. Так і в нас – маємо план, колектив з нами, який хоче боротись та йти вперед. Рано чи пізно якась здорова логіка має перемогти.
– Я так розумію, що й у переговорах Фондом гарантування фізосіб теж відсутній прогрес, і ви вже не бачите сенсу додатково щось пропонувати?
– А що мені там робити? Для чого мені добровільні жертви?
– Щодо кредиторів"Авангарду" та "Укрлендфармінгу". Яка ймовірність того, що вони звернуться до міжнародних судів, аби відкрити там другий фронт?
– Вони розуміють, що це спричинить "ефект доміно", втрату 95% вкладених ресурсів, тому це їх стримує. Я б розділив кредиторів на три групи: перші – лояльні, другі – нейтральні, треті – менш лояльні. Поки ці стримуючі фактори для них важливі, я підтримую з ними якийсь діалог. Але аргументів стає дедалі менше. Ви прекрасно розумієте, що часові рамки не вічні: за півроку-рік питання мало вирішитись. Тож імовірність судових розглядів, звісно, ніхто не відкидає. Наразі ми з кредиторами в цьому плані (вирішення конфлікту з НАБУ — ІФ) союзники, але чи додало це мені дружби з ними? Ні, не додало.
– Як просувається кримінальна справа? Я так розумію, що останньою була спроба НАБУ порушити питання вашої екстрадиції з Австрії? Але генпрокурор Венедиктова не дала на це дозволу й наразі не бачить для цього підстав. Чи щось змінилося за останні місяці?
– Вся ця справа – імітація бурхливої боротьби з олігархами. Почнемо з того, що олігарха в моїй справі немає, бо в мене немає ані ЗМІ, ані політичних партій. Це було придумано Ситником так само, як моя змова з Писаруком. Бо НАБУ не має права боротися з бізнесменами, а тільки з чиновниками. Але ми жодного разу не почули від Ситника та його команди прізвища Писарук, який після Нацбанку довго працював у МВФ. Жодного разу! За рік викликали Писарука один раз на допит. Це доволі дивно, адже це мій "спільник", з яким я вступив у "змову". Це ж цілковита дурниця. Я тут згоден з паном Писаруком, хоч у мене немає з ним спільних життєвих позицій. Ви ж самі брали в нього інтерв’ю. Про яку мою змову з Писаруком йдеться? Писарук мене запросив до кабінету єдиний раз як акціонера. Голову ради і голову правління – мою сестру. Все. І ще було десять директорів департаментів та інших заступників. От про що ми можемо говорити?
– Так, Писарук нам в інтерв’ю також казав, що підозрювати його змову з вами – це дурниця, і це єдине, в чому він з вами згоден.
– Ось бачите, я ж не вигадую. Але в НАБУ уникають цієї теми. Ця справа була порушена всупереч будь-якій правовій формі за вказівкою (екс-голови Офісу президента Андрія) Богдана через (екс-генпрокурора Руслана) Рябошапку.
Стосовно екстрадиції. Навіщо людину екстрадувати? Для того, щоб вона дала свідчення. Але ми тут законно й готові давати такі свідчення, про це повідомили органи Інтерполу, прокуратуру.Тож Венедиктова не допомогла Бахматюку, ні – вона собі на майбутнє поставила галочку, щоб не відповідати за порушення закону. Бо рано чи пізно, навіть з цими пандеміями, ЄСПЛ розгляне нашу справу. Інша річ, що коли через чотири роки буде виграно цей суд, то його рішення можна буде в рамочку повісити над столом для "почуття справедливості без наслідків".
Спроби екстрадиції – це продовження імітації плюс піар-привід. Ніхто нічого не розслідує. Там немає чого розслідувати. Писарук чітко сказав, що всі гроші були віддані людям. Але НАБУ не може це визнати. А як же тоді цей кейс? У них же немає інших кейсів: ви бачили, щоб вони акціонерам інших банків висунули підозри? Це просто був хайп, тому що Бахматюк не мав каналів, де можна було дати відсіч Ситнику, бо в Бахматюка не було політпартій. Хоча я не думав, що ця ситуація затягнеться на півтора роки.
– Перейдімо до загальніших питань. Ви раніше активно прогнозували, що вага сільгосппродукції у світовій торгівлі зростатиме. Минулий рік, схоже, це підтвердив: з кризою багато чого подешевшало, а ось агропродукція якраз зросла в ціні. Наскільки ця тенденція збережеться після того, як людство подолає проблему COVID?
– Україна зараз в аграрному або, ширше, в сировинному тренді. Зокрема, бачимо, як зростала ціна на залізну руду. Але світ фундаментально зміниться впродовж наступних трьох-п’яти років, у тому числі через цю пандемію. Змінюються підходи й засоби комунікації між країнами, створюватимуться центри за географічним і політичним принципом. Це суттєво впливатиме на економіку. Вже зараз Китаєм, Сінгапуром, Кореєю та Японією створена величезна євразійська спільнота, до якої не увійшла лише Індія. Там орієнтовно 12-16 країн, де проживає майже 30% населення світу й зосереджено стільки ж світової економіки. Потім ЄС зі своїми проблемами. США. Росія, яка зараз із різних причин прибивається до Китаю. Ці фактори будуть скеровувати економічні й політичні речі.
Другий фактор – це величезна кількість грошей. Подивіться, за 100 днів Байден вже дав програму на $1,9 трлн, і ще фактично затверджено $3 трлн, загалом майже $5 трлн. Це 20% від ВВП США і 5% від світового ВВП буде влито в одну з економік. Що таке гроші? Це еквівалент товару й послуг. Якщо товару й послуг у світі стало менше, бо ВВП багатьох країн впав, а грошей стало більше й ще більшатиме, оскільки за прогнозами вакцинація розтягнеться на наступні два роки, то це веде до знецінення грошей. Триватиме світова інфляція. Наприклад, я знаходжусь у Швейцарії, Австрії, де здійснюють величезні вливання в підтримку протекціонізму економічних можливостей: виплату зарплати, оренди, доходів. Тобто без вироблення продукції відбувається величезне накопичення ресурсу, грошей. Подивіться, як рекордно зросли депозити в ЄС. Є величезний надлишок ресурсу і його потрібно бодай кудись розмістити.
Ну от як може компанія "Тесла" коштувати $800 млрд? Тому що 50% всього споживання пішло на фінансовий сектор, бо реальний сектор завжди потребує часу й інфраструктурного розподілу цих коштів: куди і на що? Щоб за $100 млн побудувати, умовно, п’ять елеваторів, потрібно мінімум три місяці вивчати матеріали. А тут просто вийшов на екран і за секунду забив у табличку.
Що позачергово зростає? Те, що ти споживаєш безпосередньо. Тому в цьому тренді є продукти харчування: зерно, олійні… Це стосується й усіх сировинних речей: дорожчатимуть нафта, руда, метали.
Тобто Україна зараз в тренді. Наступні три роки Україні, гадаю, не потрібна буде зовнішня допомога. Україна, на жаль, була сировинною державою й експортувала навіть своїх людей на роботу. Але зараз це її перевага в короткостроковій перспективі, яку можна використати для інноваційних, інфраструктурних речей. Світ зараз явно прямує до протекціонізму. Якщо подивитись оту програму США на $3 трлн, то половина спрямовується на інфраструктурні проекти, а половина, умовно, це "роздача слонів" – стимуляція попиту та згладжування соціальних негативів. В України таких можливостей немає, але в України є сировинна можливість. Я вважаю, що тренд буде лише на зростання.
От чому зараз росте ціна й, кажуть, великий попит на кукурудзу? Бо на початку року був прогноз, що Китай закупить на зовнішньому ринку 12 млн тонн, потім – 24, а зараз – 32. Я спілкуюся з аналітиками Сінгапуру, Шанхаю, і вважаю, що Китай купуватиме доти, допоки буде можливість. Чим більше він купить на склад, тим більшою в нього буде подушка безпеки. Інша річ, що він не може вийти і сказати відразу, що купує 50 млн тонн, бо ціна на кукурудзу одразу зросте до $350 за тонну. Тому він купує по 220, 230, 240, 250. І те саме відбувається із соєю. І все одно торгівельне сальдо в Китаю позитивне – $560 млрд. Та ще й резервів $7 трлн. Ціна в Китаї на $100-120 вища, аніж у світі. Він стимулює свого аграрного виробника, щоб він там вирощував культури. Тому що насправді в Китаї при 100 млн га землі лише 30 млн га, яку можна обробляти. І їх рівень технологій найефективніший у світі при тому, що земля і клімат не найкращі. Це їхня стратегія.
Окрім Китаю, в цій євразійській спільноті Японія, яка імпортує 92% продуктів харчування, Корея, яка імпортує 78%, Індонезія, яка є найбільшим імпортером. Тут тренд в наш бік очевидний. В нас побудований непоганий агросектор, який може генерувати 65 млн тонн зернових і 15 млн тонн олійних, є великі можливості з постачання руди. Обсяг поставок української продукції в країни ASEAN може становити до $10-15 млрд на рік в грошовому еквіваленті. Вважаю, що під гарантії поставок української сировини на ці ринки можна залучити до $100 млрд під поставки на 10 років. Тож ми можемо їм зробити їм цікаву пропозицію: ви зацікавлені імпортувати нашу продукцію на мільярди доларів? Тоді ми запрошуємо вас в інфраструктурну сферу: дороги, мости, порти, приватизація "Укрзалізниці" тощо. Наразі ми не учасники, а, в кращому випадку, спостерігачі цього процесу. А тут ми можемо стати суб’єктними, можливо, не надто, але достатньо для того, щоб перевести в економічну площину.
Другий напрям – близький Схід та Північна Африка. Наприклад, Саудівська Аварія. Цей регіон менший, але також цікавий. Для нас що важливо? Щоб зріс рівень економічного добробуту, покращилася інфраструктура життя й можливості кожного. Це можна зробити тільки через інвестиційні, інноваційні речі, покращення логістики. А далі правильність будування доданої вартості й просування на ринках. Але це наступний етап, і дай Боже до цього дійти. Мені в Еміратах показували фото 40-річної давнини: це була найвідсталіша країна регіону. І як вона змінилася. Ось ця концентрація можливостей змінила країну.
– В Україні з 1 липня стартує перший етап ринку землі. Як це вплине на вашу компанію? Ви казали, що у вас близько 200 тис. орендодавців. Запуск ринку землі стане для вас проблемою чи можливістю?
– Я позитивно оцінюю цей ринок землі. Ми вийдемо з цієї "совкової" парадигми вигаданих речей. Запуск ринку землі – це позитивна система для банків, тому що з’явиться система застави. Хоч, звісно, обмеження купівлі тільки фізособами й тільки 100 га на першому етапі (до 2024 року – ІФ) забороняють вихід на ринок великих гравців, які могли б запропонувати достойну ціну тому, хто продає.
Моя стратегія від самого початку – бути компанією, яка не є власником землі. Якщо подивитись у світі, то понад 70% аграрної продукції вироблено на орендованих землях. Є компанії, які здають в оренду – переважно великі фонди або ріел-естейт, які забирають певну дохідність – 3% чи 9% на рік. А є технологічні компанії: вони будують елеватори, закуповують трактори, вибудовують процеси від самого початку й платять орендну плату власникам землі.
Втім, мені як орендарю запуск землі не надто вигідний. Напевно, він збільшить конкуренцію, але він вибудує правила. Чи будемо ми готові? Ми цього не знаємо. Час покаже. Будь-яка зміна комфортного середовища на початку некомфортна. Але, вважаю, вона приведе до кращого, правильнішого ринку й певних можливостей банківської системи. І хоча 100 га – це несерйозно для ринку, але це добре для початку.
Теги: #интервью #бахматюк #укрлендфарминг
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
