Новости политики

У нас застосовують одноразові закони. Під конкретні вибори, під конкретних людей, під конкретну політичну кон'юнктуру. Не тому, що в апараті Верховної Ради не виявилося грамотних юристів, а через політичне свавілля правлячого класу.

Є поняття "дефіцит конституційної легітимності". Це коли Суспільний договір став формальним актом, а його правила не працюють.

Це коли рішення в країні приймаються не у відповідності з Основним Законом, а відповідно до політичної доцільності.

Це коли політики на коліні, за допомогою ножиць і клею влаштовують переділ повноважень, а потім – і перерозподіл власності. Відрізають в Конституції одні статті, а потім вклеюють інші. І в цьому процесі випадають права та свободи людини, а збільшуються обов'язки.

Так вже було в 2004-му, коли команда Ющенка погодилася на конституційну реформу від Медведчука. Це було в 2010-му, коли через рішення Конституційного суду Україна перетворилася з парламенсько-президентської в суперпрезидентську республіку. Сталося це і в 2014 році, коли в неконституційний спосіб скасовували незаконне рішення КС 2010 року.

Читайте також: "Ітогі падвєдьом…" Людина, яка могла розсмішити тисячі, здатна викликати розпач, гнів і ненависть у мільйонів

У частині інструменталістського підходу до конституційного процесу можна згадати ігри навколо розробки нової редакції Основного Закону. Всі спроби конституціоналістів докричатися до політиків про необхідність внесення системних змін, закінчувалися наступним: тут відрізаємо повноваження, а сюди додаємо. Правило ножиць.

Конституційний простір більше не з'єднує право в Україні.

У нас застосовують одноразові закони. Під конкретні вибори, під конкретних людей, під конкретну політичну кон'юнктуру. Не тому, що в апараті Верховної Ради не виявилося грамотних юристів, а через політичне свавілля правлячого класу.

Коли у суспільства немає реальної (правдивої) Конституції (написаної або фактичної), немає правил співжиття, воно перетворюється на Failed state.

Однак, замість того, щоб перепрошити конституційний простір, наші керівники пропонують просто залатати дірки. Продовжуємо робити євроремонт у хліву, а не будуємо новий будинок.

Органи влади, зіткнувшись з правовою невизначеність чи з "лакунами в законодавстві" стопоряться. Ці "стопи" накопичуються лавиноподібно. Як наслідок, держава стає неефективною, а у правлячої верхівки зростає спокуса навести лад "сильною рукою".

Нам потрібна вже не модернізація Конституції, а нова Конституанта – перезаснування державності і прийняття нової редакції Основного Закону. З новими принципами, з новими правила співжиття і гармонізації інтересів різних ціннісних груп. І навіть нова Конституція буде лише "перехідною", бо зміни у світі пришвидшуються.

З університетського курсу “конституційне право” ми знаємо, що народ не претендує, а природно є носієм всієї влади з необмеженим потенціалом суспільного впливу на всі інші похідні інститути влади об’єднані державою.

Читайте також: Саакашвілі заявив про відсутність держави в Україні​​​​​​​

Народ є від природи носієм верховної влади і сувереном без будь-яких обмежень і здатний реалізовувати свою волю стосовно державних та інших владних органів, зокрема і щодо зміни конституційного ладу.

Конституція лише фіксує, а не наділяє такою властивістю народ. Таке трактування поняття “влада народу” відкриває можливість для реалізації Констатуанти – ухвалення нової Конституції.

Навіть такі консерватори від юридичної науки як Анатолій Селіванов визнають, що Конституцію України 1996 року не можна вважати фінальною крапкою на шляху формування конституціоналізму та реалізації "влади народу" в Україні.

Як зазначає Богдана Бабич, для того, щоб ми отримали справді нові відносини між людьми, між владою та громадянином, між бізнесом та людиною, абстрактне поняття “український народ” повинне конкретизуватися в Суспільному Договорі.

Через свідомий акт прийняття на себе відповідальності за управління та володіння спільним благом, громадяни набувають суб’єктності. Мова має йти про відповідальне громадянство та компетентностний підхід. Насправді, саме тоді народ стає політичною нацією та об’єктивно виступає джерелом суверенної влади.

Хочу відразу вказати, що стаття 5 чинної Конституції, де вказано, що "єдиним джерелом влади і носієм суверенітету в Україні є народ" – не знайшла реалізації в законодавстві, оскільки ця формула розглядається не як правовий, а як політичний постулат. Тобто, нинішня Конституція нагадує велосипед без педалей. Виглядає добре, але їхати не можливо.

Тому я не святкую більше цей день. Моя Конституція ще не прийнята.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube