Цими днями десятки людей написали мені, що я намагаюся роз'єднати народ, який є єдиним. Водночас інші десятки людей написали, що я намагаюся об'єднати народ, який об'єднати неможливо. Кожен побачив своє
Але я хочу написати про інше.
Коментатори справедливо зауважують, що не всім дано стати воїнами, що більшість за своїми цінностями є "зайцями" (ця метафора народилася зі споглядання одного з учасників концерту на Софіївський площі, який щойно став зіркою соцмереж). Отже, кажуть, не треба протиставляти зайців і воїнів, кожен живе своїм життям і робить свою справу. Попсовий корпоратив, напевно, сподобався більше ніж половині населення, і це добре, бо привчає людей до свята Незалежності, а владі дає рейтинг.
Я з цим усім згоден. Пострадянський український народ ще не доріс до швейцарського, ізраїльського чи естонського у своєму ставленні до армії та оборони країни. Зайців завжди буде більше.
Читайте також: Забужко: Вчора ми побачили різницю не просто культурну, а цивілізаційну
Але є два "але".
По-перше, як я постійно повторюю, будь-яке свято є символом цінностей. День Незалежності став де-факто символом боротьби з російською агресією – отже, днем шани героям, ветеранам, волонтерам. День Незалежності був символом української співучості й танцюристості до 2014 року. Я не кажу, що треба робити вибір і щось одне відкинути – але щось має бути у пріоритеті. Не можна ставити дві події на один час, підкреслюючи цим моральний релятивізм у стилі "какаяразница". Концерт у другій половині дня підкреслив би, що важливіше, а що другорядне.
По-друге, дуже важливо, де й із ким перебуває Верховний головнокомандувач. Він може бути із зайцями 364 дні на рік (у високосний рік навіть 365 днів), бо їх більше, вони дають рейтинг і голоси на виборах. Але один день на рік він має бути з воїнами.
Так само й зайці можуть робити що завгодно, але раз на рік мусять вклонитися тим, завдяки кому вони мають право вільно співати на площі та розмахувати жовто-блакитними прапорцями.
Читайте також: Зеленський як шанс: за що варто подякувати президентові
Український народ ніколи не був монолітним, він завжди складався із козаків і гречкосіїв-свинопасів, не кажучи вже про інші, менші соціальні групи. Але всі ці соціальні групи влилися в політичну націю, а її живить відчуття спільності. Коли воно втрачається – це кінець. "Нація – це щоденний плебісцит", казав Ернест Ренан.
Нам довго пояснювали із Кремля, що український народ розділений географічно. Але вибори 2019-го та День Незалежності 2020-го показали, що це не так. Не географічно, а ціннісно. І цим ми не відрізняємося від інших націй, ми абсолютно нормальні.
Тільки треба тримати почуття спільності, а для цього визнавати цінності одне одного й чітко артикулювати цінності та символіку наших свят. День Незалежності насамперед належить тим, хто цю Незалежність відстоює.
Об’єднання необхідне, але його передумовою завжди є визнання цінностей одне одного.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
