Не так страшний коронавірус, як наслідки боротьби з ним. Україномовний Фейсбук заполонили новини про ймовірне рішення Міністерства фінансів позбавити культурну галузь в нашій країні державного фінансування. Мова йде про 7 мільярдів гривень, які можуть відібрати у Держкіно, Українського культурного фонду, Інституту книги, музеїв Голодомору та Революції Гідності, творчих спілок та різних програм інформполітики. Пояснюють можновладці такі драконівські скорочення необхідністю залучення додаткових коштів для боротьби з вірусом, підтримання медичної системи тощо.
Для когось подібне рішення може здатися цілком правильним, бо я не збрешу, коли скажу, що життя людей важливіше за якісь там "фільми та концертики" (на які не дуже-то й ходять). Менш очевидною істиною буде той факт, що зупинка розвитку культури в Україні може виявитись значно жахливішою за саму епідемію коронавірусу.
Зосередитись у своєму тексті хочу саме на українському кіно і тому, що на нього чекає, пише Богдан Панкрухін в колонці для видання Yabl.
Як існувало кіно в світі за кризових умов
Зазирнімо в минуле. Якщо подивитись на відрізок часу від появи кінематографу та до сьогодні, то згадуються одразу два страшні епізоди в історії, від яких постраждав майже весь світ – Перша світова війна (а разом з нею і пандемія "іспанки") та Друга світова війна. Держави, що приймали участь у боротьбі вимушені були "вливати" всі кошти в озброєння війська, лікування та підтримку постраждалих. Та чи перестали при цьому знімати кіно? Як не дивно, культурне життя продовжувало існувати майже всюди всупереч страшним подіям.
Читайте також: Спроба зекономити на культурі може стати остаточним вироком для цієї влади
У Франції в 1915 році вийшов німий фільм "Вампіри", в 1916 в Італії виходить "Аватар" та "La Traviata", в 1919 Франція знімає стрічку, яка критикувала війну під назвою "Я звинувачую". Вже під час Другої світової Британія зосередилась на документалістиці (пригадайте лишень роботи режисера-документаліста Хамфрі Дженнінгса). В США вийшов хіт Чарлі Чапліна "Великий диктатор", в якій комік висміював Гітлера та його політику, коли той вже активно захоплював Європу та знищував людей в Аушвіці та Бухенвальді.
Радянський Союз зняв чимало стрічок, в тому числі комедій та казок для дітей, які ніяк не пов‘язані були з війною. Окрім фільмів під час війни влаштовувалось багато культурних заходів – концертів та навіть виступів коміків, які частенько їздили на фронт та розважали солдатів. Всі чудово розуміли, що мистецтво вкрай необхідне людям саме в найскрутніші часи. У такі моменти воно з "просто забави" перетворюється на вкрай терапевтичну річ, адже допомагає поринути у своє звичне життя – таке, яким воно було до катастрофи.
Що Україна може втратити зараз
За якихось 5 років головування в Держкіно Пилипа Іллєнка наше кіно вийшло на міжнародний рівень. Ми почали брати участь в найпрестижніших фестивалях світу. Пригадайте лишень нещодавні перемоги "Додому" Нарімана Алієва та "Донбасу" Сергія Лозниці в Каннах, "Коли падають дерева" Марисі Нікітюк та "Номерів" Олега Сенцова в Берліні, "Атлантиди" Валентина Васяновича у Венеції, "Моїх думок тихих" Антоніо Лукіча в Карлових Варах, документальної стрічки Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин" на Санденсі.
Окрім того, Україна почала створювати стрічки в копродукції з європейськими країнами – Італією, Британією, Ісландією та Польщею. В результаті світ побачили "Гірська жінка на війні", "Ціна правди", "Межа".
Врешті-решт деякі фільми почали окуповуватися у прокаті чи навіть продаватися за кордон: "Додому", "Сторожова застава", "DZIDZIO Контрабас", "Викрадена принцеса", "Скажене весілля". Уявити, що український кінематограф зможе досягти такого за якихось 5 років було просто неможливо, але це факт. Звісно, можна казати, що кіно може існувати коштом приватних інвестицій, та будьмо чесними: без державного фінансування ми би ще довго не досягли більшості цих успіхів.
4 наслідки для українського кіно, які жахають
Якщо держала скоротить фінансування культури, то перший (і руйнівний) наслідок – втрата роботи для десятків (а, може, й сотень) тисяч українців. І добре, якщо у когось є заощадження, а, що робити тим, у кого їх немає? Звісно, хтось адаптується і почне займатися чимось іншим, але люди, для яких кіно – не просто спосіб заробітку, а сенс життя не зможуть змиритись із вимушеним простоєм. Наші кіношники масово почнуть емігрувати в інші країни в пошуках творчої самореалізації. Куди? Здогадайтесь самі. Нація в нас не дуже англомовна, тому найочевидніший напрям для вітчизняних спеціалістів – Москва.
Читайте також: Українська культура повертається у стан хронічного недофінансування і без надії таки сподівання – письменник
Та це ще не все. Весь прогрес нашої кіноіндустрії, якого досягнуло Держкіно на чолі з Пилипом Іллєнком буде перекреслено. Всі ті перемоги, про які я згадав вище, так і залишаться в нашій пам'яті, як період короткочасного відродження українського кіно.
Неважко здогадатися, що за умов, коли в нас зникне ціла індустрія, все повернеться в дореволюційні часи. Хто не пам‘ятає, як тоді було, я нагадаю. До 2014 року кіно в Україні знімали винятково росіяни. У нас багато гарних локацій, дешевша оренда техніки, а наших талановитих акторів можна було наймати на другорядні ролі та в епізоди і платити їм копійчані гонорари. Вас не лякає перспектива знову стати кінематографічною колонією Москви? А повтор цієї ситуації не за горами.
Що буде з нашими театрами, літературою та музикою взагалі страшно собі уявити. Скоріше всього, вони не витримають конкуренції із навалою контенту зі всього світу – того світу, де культуру продовжують підтримувати.
Та є ще дещо, дещо страшніше: разом зі зникненням культури може зникнути наша країна. Бо Україною нас роблять не державні межі, а те, що створюють українці. Відберіть у нас наше кіно, театр, музику та книги і ви знищите нашу державу. Та поки в урядовців є вибір. Яким буде їх рішення, дізнаємось вже скоро.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
