Рік я прожила в Канаді, й багато чого зрозуміла про північно-американське суспільство. Перш за все, що воно здебільш тримається на філантропії, тобто на бажанні людей допомогти та прагненні покращити життя іншим, пише Анна Паленчук спеціально для УП.Життя.
Наприклад, якщо ви прийдете у будь-який громадський парк Ванкувера чи у публічний простір, і втомитесь ходити та милуватися красою величної канадської природи, то можете присісти на звичайну лавку.
Скоріше за все на лавці, на якій ви відпочиваєте, ви зможете знайти унікальний напис. Не про те, що "Тут був Джон" чи "Самуєль кохає Мері", а повідомлення, що лавку встановлено на кошти певної особи, припустимо Дороті Перкенсон, і це шана їй.
Також, якщо будете у Ванкувері обов'язково підіть у громадську бібліотеку.
Там на семи поверхах розташовані й читальні, й комп'ютерні зали, і монтажні студії для відео та аудіо запису, і кімнати для семінарських занять. Чого там тільки не має!
А ще там є стіна з написами хто і скільки тисяч доларів надав на будівництво й оснащення цієї бібліотеки.
Читайте також: Культуру по-прежнему режут. Мягче, но так же нерационально
І поряд з урядом Британської Колумбії та всяких профільних відомств є інформація про звичайних багатих людей, які пожертвували величезні гроші на цей заклад.
В Канаді ті, хто мають змогу купити собі новий "Мерседес", не роблять цього, а натомість ініціюють фундацію чи грант від свого імені й допомагають комусь, хто потребує.
Звичайно філантропами не народжуються, а стають.
І перш за все стають тому, що таким чином отримують податкові преференції.
В Україні на появу закону про меценатство молиться вся культурна сфера. Його конче необхідно прийняти як найшвидше.
Неодноразово культурні діячі наполягали на важливості цього, щоб українські філантропи перестали займатися благодійністю, а отримували бонус за свою доброту.
У нас в кожний галузі є свої меценати, до яких черга на зустріч іноді більша, за відстань між Києвом та Одесою.
Однак в культурному секторі практично не можливо знайти фінансування на свій культурний продукт в комерційному чи приватному секторі, й митці покладаються на державу.
Самостійно, тобто за власні кошти чи безкоштовно, більшість культурних продуктів, створити нині просто неможливо.
Розкажу на прикладі кіноіндустрії. Кошти на власний продукт можна знайти в Держкіно, Українському культурному фонді, рідко в Міністерстві культури та в посольствах різних країн.
Ще є одна можливість для молодих митців – це грант президента України у галузі кінематографії.
Зазвичай, коли ви молодий кінематографіст, раз на рік у вас є можливість подати документи на конкурс, який Держкіно оголошує з 2013 року і спеціальна експертна комісія розглядає всі проєкти та визначає переможців.
Цього року комісія оголосила переможців 2 березня. Три ідеї були обрані з-поміж 46 проєктів.
Здається, що може стати на заваді до його реалізації?
Але ми в Україні.
В тому самому березні уряд вирішив переглянути Держбюджет, аби спрямувати додаткові кошти на боротьбу з коронавірусом.
Так, це потрібно робити негайно. Але річ у тому, що вирішили порізати культурний сектор.
Ви, мабуть, читали у новинах, як більшість культурних діячів стали на захист УКФ, Держкіно, Інституту книги та інших державних інституцій.
Серед статей, які вирішили скоротити, був і рядок з грантом президента молодим діячам-кінематографістам.
Із загального бюджету на три проєкти у розмірі 3,9 млн грн залишили 200 тис. грн.
Як молодим діячам допоможуть ці кошти, які незмінною цифрою пройшли у прийнятий бюджет, сказати вам не можу.
Але знаю, що всі три проєкти – це суспільно-важливі документальні фільми молодих та талановитих режисерів.
І це фільми не для культивування їх творчого таланту, а для нашого суспільства, яке має звернути увагу на важливі суспільні теми, які є в цих проєктах.
Наприклад, документальний проєкт "Де собака зарита" про притулок для собак у Миколаєві, де проблема братів наших менших, які живуть на вулицях одна з найболючіших у місті.
Чи проєкт "Янголи/Дачі" про будівництво "дачі" на якій перебувають онкохворі діти, й проживають своє дитинство не у лікарні, а на природі.
Чи документальний проєкт "ЄвроДонбасс" про розвінчання донбаських міфів радянської історії, про заснування міст та підприємств європейцями у 19 ст у тому регіоні, який зараз вважає себе оплотом "русского мира".
Читайте також: Уряд не відмовився від руйнівних планів зі знищення культури – В'ятрович
Саме на них молоді режисери розраховувати отримати грант президента.
Чому в нашій країні, якщо ти отримуєш чесно, на конкурсі, грант президента, то потім тебе позбавляють можливості реалізувати свій проєкт під його патронатом?
Невже немає права приємності влади та розуміння того, що цей гранд був при Януковичу, при Порошенку, цей гранд є при нинішньому президентові та має бути прі всіх наступних?
Президенти змінюються, а шанс у молодих кінематографістів реалізувати свій талант, має залишатися, не дивлячись на кризи, зміну влади та нові хвилі думок.
Послідовна позиція з боку держави породжує довіру.
А довіра – це паливо для гармонійного існування нашого суспільства та стимулювання появи нових меценатів.
Саме тоді може і у нас будуть ставити лавки та будувати бібліотеки за власний кошт.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
