Ілюстративна світлина
Щоб якось втішити вчительку, яка помилилась, люди пишуть "не звертайте уваги". Але звертати увагу потрібно, ще й як потрібно! Адже це показник того, які страшні наслідки дає система, пише Галина Мельник у блозі для НВ.
Щойно оголосили карантин, одні почали писати про те, що почнеться переоцінка цінностей, інші – що це все дурниці: хто хотів, то й до цього переоцінював, а більшості цінності були неважливі.
Мені ж цікаво, якою буде переоцінка у сфері освіти? Які будуть зміни після карантину, від чого непотрібного ми зможемо відмовитися? Чи нас так нічого і не навчить, чи буде вчити, але ми вперто їхатимемо по наїждженій колії?
Хочемо ми того чи ні, а посил вже прийшов. Питання, чи робимо ми висновки.
Круто, що запустили Всеукраїнську школу онлайн. Багато дітей мають можливість займатися в період, коли зачинені школи, до того ж безкоштовно. І це справді цінність для великої кількості дітей, які залишилися без уроків і змушені були самі вивчати нові теми.
Читайте також: Критика телевчителів стала продовженням кампанії, розгорнутої в нашій країні упродовж десятиліть – освітянин
Але, завдяки цій школі, дуже показово проявилися недоліки нашої системи освіти, яка вперто не хоче змінювати цінності у підході до дитини. На поверхні ніби щось змінюють: "переймають досвід фінських шкіл", програма НУШ, нові меблі, інтерактивні дошки і все таке… Але, по суті, нічого не змінилося якісно. Крім того, що де-не-де є педагоги-новатори і педагоги-гуманісти, які на своїх місцях вже несуть інший посил дітям. Та поки що це крапля в морі.
Отже, про хейтерів. Який же шквал негативу обрушився на вчительку, яка зробила помилку на уроці математики, причому механічну. В коментарях побачила купу виправдань, пояснень, засудження хейтерів. Але чомусь ніхто не хоче підіймати питання, чому так відбувається, звідки стільки ненависті до людини, яка зробила помилку? Щоб якось втішити, прихильники пишуть "не звертайте уваги, ви молодці" тощо.
Та звертати увагу потрібно, ще і як потрібно! Адже це показник того, що наша система освіти, зокрема її оцінювання, вже очевидно дає страшні наслідки.
Подумаймо, хто з такою ненавистю кидається на цю вчительку? Та це ті ж учні в минулому, яких пресували в школі за помилку, ставили погану оцінку, бо не виконав, не вивчив, не зрозумів, ледачий, тупий (вибачте за грубість, але так справді говорять). Це діти, яких батьки вдома сварили, а когось і били за погані оцінки, за те, що вчишся гірше за інших, відстаєш від інших, псуєш імідж своїх батьків тощо.
Люди, які отримали ці травми, так і сприймають світ тепер: "Робити помилку – погано! Потрібно покарати!" І бажатимуть мститись усім вчителям за свої травми, свідомо чи несвідомо – це вже не важливо. Залякані діти виросли і тепер їм хочеться кинути камінь в город чи вікно тих людей, які стали уособленням страху.
А тут ще й ненормативна лексика в моді. От ми й побачили в усій красі, кого виховує наша система освіти, що вона робить з дітьми, які йдуть в перший клас, повні життєдайної енергії, з мріями чогось навчитися, пізнати нове, стати розумними, навчитися досягати своїх цілей тощо. Та школа швидко "обрубує" ці вільні крила і диктує свої норми, шаблони і вкладає в голову прописні істини. Якщо учень не відповідає цим нормам – буде покараний оцінкою.
І це не просто мої роздуми чи фантазії. Коли до нас у школу приходять діти вже у 2 чи 3 клас із державної школи, то перший час іде просто на стабілізацію психологічно-емоційного стану, а не на навчання. Діти вже "зламані", у них відраза до навчання, а від слова "помилка" починається істерика. Коли я пояснювала іншу сторону цього поняття, що помилка – це добре, після її осмислення ти вже не будеш робити таких помилок, бо якось воно запам’ятовується і стає зрозумілим, то дитина мені заперечила. Сказала: "Можете мені не розказувати. Ви не уявляєте, скільки раз нас сварили за помилки, і це погано-погано-погано… Я вам не вірю, що помилка – це добре".
Скільки болю вже отримала дитина, якій 8−9 років! І часто для того, щоб не помилятися, діти вибирають потім взагалі нічого не робити. Ось так.
Ще кілька прикладів для тих, хто вважає, що цього в школах немає. Коли моя донька була школяркою, то вранці замість збиратися в школу, часом просила: "Мамо, можна я сьогодні не піду?" На моє питання "чому" спочатку вигадувала, що в неї щось болить, а потім чесно казала, що не вивчила якісь уроки і не хоче йти, щоб не отримувати двійки – тобто не бути покараною за те, що іноді просто не було сил робити ті уроки до півночі. Щоб не отримати ще один стрес тільки тому, що система диктує таким чином принижувати дітей. Як мама, я обирала сторону доньки, її психологічно-емоційне здоров’я, дозволяла залишатися дома. Маючи один вільний день, вона могла довчити, що не встигла, і вже наступного дня без страху йшла до школи.
Я ніколи не кажу своїм учням слово "неправильно". Коли бачу, що неправильно порахував чи розв’язав задачу, кажу: "Подумай ще, знайди правильне рішення". І це прекрасно працює, дитина без стресів спокійно робить ще раз і ще раз. Тому в альтернативній школі ми від початку відмовилися від оцінок.
Нашій системі освіти давно вже потрібно повернутися обличчям до гуманної педагогіки. Вчителі, батьки та учні є заручниками оцінок і покарань. Пора вже розірвати це замкнене коло: страх вчителів, що не зможуть навчити дітей без покарань оцінкою, страх перед батьками, які можуть виставити їм претензії, "а де ж знання", а також рейтинг вчителя в школі. А батькам – перестати боятися, що дитина відстає, гірша за всіх тощо. А іноді вони й самі бояться вчителів і підігрують їм. Щоб не було голослівно, ще один приклад.
Одного разу мене попросили позайматися українською мовою з хлопчиком, який навчається в третьому класі. На першому, і воно ж було останнім, занятті я побачила, що він досить добре знає матеріал. Але в розмові стало проскакувати, що "батьки будуть сваритися, так не можна писати, треба не так". Потім дивлюся його зошит і не можу зрозуміти, хто ж в ньому пише. На одній сторінці написано так, що жодного слова не розбереш (я не перебільшую, в мене таких учнів більше не було за всю практику), на другій сторінці написано ідеально, наче писала зовсім інша людина. Запитую в хлопчика, хто це все писав? Він пояснив, що там, де нерозбірливий почерк, він сам пише. Де охайний – він пише в присутності вчительки, якої він страшенно боїться і варіантів написати інакше в нього немає. І тут я розумію, що йому не потрібен репетитор, вчити нам немає що. А допомогти з почерком я ніяк не можу… Запитала в батьків, як вони допустили таке, що дитина весь час перебуває в страху, невже вони цього не розуміють? Сказали, що розуміють, ще й самі вчительку бояться, ще й доплачують їй за додаткові заняття, щоб їх син був не гірший. Зрозуміло, чому в нього деякі сторінки ідеально написані?
Читайте також: Учительница математики ошиблась. Знаете, как отреагировали украинцы?
Я не могла повірити, що так буває, тому чітко окреслила їх реальне ставлення до сина. Думаю, що світ у них тоді перевернувся. На цьому наші заняття закінчились. До речі, запитала в мами, а як дитина почувається в такій ситуації. А хлопчик, виявляється, вже не раз говорив їм, що піде з дому.
І це відбувається в реаліях 21 століття, де технічний прогрес, все для кращого майбутнього дітей. Сьогодні школа і вчителі зловили свій бумеранг у вигляді хейтерів.
Прикладів можна наводити ще багато, але це не вирішить ситуації. Треба змінювати свідомість українця. Реформа потрібна не за формою, а по суті. Передусім відійти від авторитарної системи, і не лише в педагогіці.
Якщо ви прочитали цю статтю до кінця, то це означає, що ви зіштовхувались з цією проблемою у своєму житті, що ваша свідомість скута ланцюгом страху, неможливості проявляти свої реакції та накопичення прихованої агресії. І, нарешті, ви маєте можливість під цим текстом відвести свою душу – похейтити та знайти помилку.
