Термін "радикалізація" набуває дедалі активнішого вжитку після терактів 11 вересня 2001 року в США, пише для "Тижня" Мішель В'євйорка
Для експертів та учасників антитерористичної діяльності йдеться про усвідомлення процесів, унаслідок яких особа обирає екстремальне позиціонування й готується, самостійно чи разом із групою осіб, перейти до дії. Найчастіше це слово вживали щодо ісламізму, тож у розмовній мові "радикалізація", вочевидь, означає "радикальний іслам".
Проте через 20 років після 9/11 треба чітко розуміти ліміти та навіть недоліки використання цього слова. Насамперед воно передбачає еволюцію особи або групи людей, які готуються до вчинення ісламістських терактів. Але серйозні дослідження салафізму, зокрема авторства Мохаммеда-Алі Адрауї, демонструють, що радикалізація може, звичайно, призвести до брутальності, але й до замикання в собі та відмови від будь-якої активності.
Тим часом зацикленість кількох західних країн винятково на ісламістській радикалізації залишає поза увагою інші релігії. Наприклад, індуїзм в Індії, що нерідко спричиняється до насильства проти мусульман і християн, або юдейський месіанізм крайніх правих ізраїльтян та їхніх іноземних союзників, зокрема зі Сполучених Штатів, що вилився у 1995 році до вбивства прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна.
Читайте також: Чотири правди про сучасний тероризм
У всьому світі крайні праві здобули репутацію надзвичайно активних радикалів. Вони можуть мати цілком упізнаване політичне обличчя, що нібито виключає перехід до радикального насильства. Тим часом особи та групи неофашистського спрямування вдаються до тероризму або принаймні до насильства в Італії, де є CasaPound ("Дім Паунда"), чи Греції, де діє "Золота зоря".
У Німеччині неонацизм АдН безпосередньо до насильства не закликає, проте на ньому побудована вся ідеологія політсили. Саме тому було вбито префекта Любке за підтримку, яку він надавав мігрантам у Касселі (Гессен); терактам у синагозі й турецькому ресторані в Галлі (Саксонія-Ангальт) у жовтні 2019-го вдалося запобігти в останню хвилину; 14 лютого 2020-го поліція заарештувала з десяток осіб, які готували скоординовані терористичні напади на мечеті в шести різних регіонах, а через п’ять днів дев’ятеро людей загинуло від подвійного обстрілу кальян-бару.
Норвегія пережила серійний розстріл в Осло (77 загиблих у 2011-му), Нова Зеландія – теракт у Крайстчерчі (у березні 2019-го вбито 51 особу у двох мечетях); у Сполучених Штатах на перші шпальти періодично потрапляють розстріли людей, часто інспіровані вірою у вищість білої раси: Ель-Пазо, Чарлстон, Сан-Дієґо, Піттсбурґ тощо.
Радикалізація вкрай різноманітна залежно від країни й водночас глобальна, загальносвітова. Важливо дослідити обидва аспекти за прикладом економіста Томаса Пікетті, автора теорії "пов’язаної історії", яку він розвинув у своїй останній книжці "Капітал та ідеологія" (Capital and Ideology, 2019). Слід також визнати: радикалізацію визначають мутації, які не обмежуються суто психологічним виміром, що належить насправді до компетенції психіатрії, як підказує сам термін.
Читайте також: Ірраціональний вибір: як пояснити успіх екстремістських антизахідних рухів у Німеччині
Ми увійшли в нову еру, починаючи з 1980-х років, навіть із середини 1970-х (з огляду на першу нафтову кризу 1973 року). Нерівність розрослася до небачених масштабів, холодна війна більше не відповідала структурі світової геополітики, виснажені політичні системи занепали, класичні лівиця із правицею, схоже, доживають останні дні, нові або оновлені протести заявили про себе, але без жодної політичної відповіді.
Релігії, передусім іслам, а також неофашистська, неонацистська й інші ідеології, що надають глобального сенсу місцевим акціям; глобальний тероризм, що зумів вписатися в національні контексти, насильство всіх видів заполонили, у своїх крайніх позиціях, той простір, у який геополітика й політика вже не здатні вдихнути життя. Тим часом ми й далі, коли мова заходить про радикалізацію, говоримо винятково про іслам.
Можливо, це пояснюється тим, що ми не поспішаємо визнавати політичний, геополітичний, часом настільки ж метаполітичний, як і релігійний, характер певних виявів насильства, які називаємо радикалізацією. Це слово деполітизує сенс вчинків, які ми справедливо засуджуємо.
У 1970-х роках націоналістичний, а також крайній лівий і крайній правий тероризм сприймали як політичний, тоді не згадали би про жодну радикалізацію. Натомість сьогодні ми використовуємо цей термін лише для визначення ісламістського насильства. Так, ніби воно має більше сенсу, ніж решта: ми охочіше говоримо про екстремізм.
Зневага, нерозуміння й відраза до ісламу через його екстремістські відгалуження ввели слово "радикалізація" в активний вжиток. Ми могли б успішніше боротися з тероризмом і посприяли б демократії, якби відмовилися від нього.
