Після візиту російського прем’єр-міністра Михайла Мішустіна до Мінська стало відомо, що Олександр Лукашенко невдовзі відвідає російську столицю для підписання так званої інтеграційної дорожньої карти, яка має у перспективі перетворити союзну державу Росії та Білорусі з фікції на політичну реальність, створити можливості для об’єднання двох країн у єдину державу. Зі столицею, звісно ж, у Москві. І з президентом Путіним, а не із президентом Лукашенком.
Пропозиції щодо прискорення такої інтеграції у Кремлі роблять Олександру Лукашенку кілька років поспіль, а він намагається від них відкараскатися, але так, щоб не втратити російську економічну підтримку, яка є фундаментом для все ще радянської білоруської економіки. Однак тепер відмовляти Путіну дуже важко, бо від підтримки російського президента та його силовиків залежить політичне виживання авторитарного режиму Лукашенка.
І може статися так, що Лукашенко вирішить обміняти білоруський суверенітет на продовження свого владарювання, хай і не дуже довгого. Але такого, яке закінчиться почесною пенсію і членством у Раді федерації Федеральних зборів Росії, а не в’язницею у незалежній суверенній Білорусі. Тому шанси Кремля поглинути Білорусь збільшуються.
Читайте також: Путін домігся свого. Що чекає на Білорусь
Це не нова тактика Москви. Росія робила все можливе, щоб запобігти європейській і євроатлантичній інтеграції України та почалися ці спроби зовсім не 2014 року, а набагато раніше. Можна сказати – 1994 року, коли у Кремлі вирішили підтримати проросійського кандидата Леоніда Кучму на виборах президента країни. Кучма, однак, не поспішав з інтеграційними зусиллями. Спочатку, в часи, коли президентом Росії був Борис Єльцин, Москва все ж таки обирала політичні та економічні методи впливу. Зовсім іншим став цей тиск, коли Росію очолив Володимир Путін.
Результати цього тиску для Кучми є добре відомими. Після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, акції «Україна без Кучми» та скандалу навколо продажу української системи «Кольчуга» Іраку український президент, який залишився практично без підтримки власного суспільства та Заходу, був змушений підписати угоду про створення єдиного економічного простору із Росією, Білоруссю та Казахстаном – майбутніми учасниками Євразійського економічного союзу.
Ця угода не була втілена в життя, тому що заважала інтересам усієї української політичної еліти. Третій президент України Віктор Ющенко був націлений на європейську інтеграцію України. А Віктор Янукович бажав сам стати головним проросійським інтегратором – тому очолюваний ним уряд фактично провалив схвалення угоди.
Читайте також: Хватка Путина на шее Лукашенко: аннексирует ли Россия Беларусь. ВИДЕО
Потім був перший Майдан і про Єдиний економічний простір всі благополучно забули. Що не завадило Москві спробувати взяти реванш 2013 року, примусити Януковича відмовитися від європейської інтеграції країни, і запропонувати українському президенту, який також не мав ані підтримки власного суспільства, ані підтримки Заходу, фінансову допомогу.
Можна легко собі уявити, що відбулося б, якщо Янукович втримався б при владі, «пересидів» би другий Майдан. Очевидно, що без нової угоди про єдиний економічний простір ми не обійшлися б.
Але Янукович втік до Ростова. У Путіна залишився тільки Лукашенко.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Подписывайтесь на наш канал в Telegram! Новости политики - https://t.me/politinform_net
