14 серпня відбудеться останнє засідання суду першої інстанції у справі "Медведчук проти книги "Справа Василя Стуса", пише для "Тижня" Вахтанг Кіпіані
Оскільки книжка, хоч і на 700 сторінок, сама себе захищати не може – відповідачами у справі є я, як упорядник видання, видавництво Vivat і друкарня "Юнісофт". Чого хоче колишній адвокат Василя Стуса? Він хоче, щоб документальну книжку про другий та останній процеси проти його клієнта було фактично вилучено з продажу.
Медведчук позивається не до матеріалів справи № 5, яку київський суд розглядав рівно 40 років тому, а до двох моїх текстів у книжці, які показують контекст і дають оцінки поведінці призначеному комуністичною державою "захисникові". Навмисно беру це слово в лапки. Поет і член Української Гельсінської групи Василь Стус був де-факто беззахисним.
Читайте також: Війна Медведчука проти книги – це війна проти наших прав і свобод. Я й уявити собі не міг, що Стуса знов судитимуть в Україні
Формально у Стуса були адвокати. Під час попереднього слідства – Людмила Коритченко, про яку, на жаль, відомо мало, однак її інший підзахисний – дисидент Юрій Бадзьо – був про неї доброї думки. Одного разу вона навіть передала йому у слідчий ізолятор КГБ нечуваний подарунок із волі – шоколадку. Під час суду над Стусом у справу держава вводить іншого адвоката – 26-річного тоді Віктора Медведчука, який уже мав досвід представлення інтересів у суді іншого члена УГГ і теж поета – Юрія Литвина. Той, правда, залишив нищівну оцінку своєму начебто оборонцеві: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації".
Юрій Литвин загинув у таборі особливо суворого режиму в селі Кучині на Уралі 4 вересня 1984 року. За досі нез'ясованих обставин. Його знайшли з розтятим животом. Хто це зробив і як – досі незрозуміло (утім, як досі ми не знаємо точно причин загибелі Стуса в тому ж місці рівно через рік). Якби Литвин був живий – Медведчук і його сьогодні тягав би по судах. Адже які могли бути докази в поета, що його адвокат "одержав згори", тобто з партійно-кагебістських кіл, завдання бути мовчазним свідком насилля над правом і гідністю людини? Він просто бачив зблизька тоді молоду людину, якій комуністична система довірила бути "меблями" під час судового фарсу. І я на боці Литвина, бо йому вірю. Медведчукові – ні.
Василь Стус, щойно побачивши Медведчука, відмовився від його послуг. Якби на місці цього адвоката був хтось інший, – крім кількох відомих кожному дисидентові порядних захисників, – реакція була б, припускаю, аналогічною. Він не просто не довіряв системі та її представникам. Стус ненавидів "фашистську", як він казав, державу. Що мала би зробити людина з гідністю в цій ситуації? Написати заяву та вийти із процесу. Це не страшно. Це не злочин. Якщо тільки в тебе немає "особливих" і дуже особистих причин бути слухняним знаряддям сліпої комуністичної Феміди.
Читайте також: Другий суд над Стусом? Чому Медведчук вимагає заборонити книжку про поета-дисидента
Тут мушу нагадати той факт, що Медведчук – не простий звичайний совєтський хлопець. Народився на Кузбасі, у місці заслання свого батька, – на той час – "зрадника Батьківщини", який під час Другої світової співпрацював із німецькою окупаційною владою. Усі, хто був дорослим до незалежності, пам'ятають "листки по учёту кадров", які треба було заповнювати під час вступу до вишу чи на роботу. Там була графа "Находились вы или ваши родственники на оккупированной территории?". Опинитися "під німцями" – це був ґандж на все життя. А співпрацювати з ними – державний злочин. Діти цих людей були упосліджені. Вони не могли здобути нормальну вищу освіту, та й на хорошу роботу неблагонадійних не брали. Усіх. Крім Медведчука-молодшого, який дістав змогу вчитися на юридичному факультеті, де, власне, і готувалися кадри для комуністичної системи, престижного і тоді, і зараз Київського університету. А потім система подарувала йому змогу працювати в центрі столиці УРСР, а не юрисконсультом у районному центрі. Іншого прикладу такої унікальної довіри системи до сина нереабілітованого на той час "німецького прислужника" не знайти.
Нині у відкритому для всіх зацікавлених архіві СБУ не знайдено документів, які свідчили би про співпрацю Медведчука з органами КГБ. Як написано в довідці, виданій архівом, "не виявлено". Це означає, що ми сьогодні цього не знаємо, бо опрацьовано, грубо кажучи, лише половину з тих мільйонів документів. Хай там як, але свою роль у процесах над дисидентами Литвином, Стусом, Семенюком, Кунцевичем він відіграв на відмінно. Як він сам сказав у куцому останньому адвокатському слові, "вина мого клієнта є доведеною". Він засвідчив лояльність перед продуктом органів КГБ. Пошлюсь наприкінці на думку адвоката Романа Титикала, який вивчив справу Стуса: "Захисник Медведчук фактично став посібником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики".
Подальша кар'єра Медведчука аж до кумівства з військовим злочинцем та роллю амбасадора РФ в українській політиці очевидна. Скелети минулого не відпускають.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
