Заможні люди вже усвідомлюють, що ситуація, яка загрожуватиме здоров’ю їхньому чи рідних, може повторитися хоч завтра. Але інвестори можуть піти двома шляхами, пише Олександр Бабляк в блозі для НВ.
Медичні проблеми як ніколи актуальні, й нині суспільство активно обговорює VIP-медицину та її складові: VIP-лікарні, VIP-палати, VIP-лікарів, VIP-діагностики та VIP-медикаменти. Однак кожен нормальний медик розуміє: ніякої VIP-медицини не існує. Є лікарні різного рівня комплектації, є палати з окремим санвузлом, а VIP-лікування, VIP-діагностики та VIP-медикаментів – немає. І VIP-лікарів також немає.
Що я маю на увазі? Спершу поясню про VIP-лікарні та VIP-лікарів. За часів Союзу верхівка ЦК не раз робила спроби облаштувати для себе VIP-лікарні. Водночас створювалися цілі мережі підрозділів відомчої медицини – служби безпеки, залізниці тощо. Однак жоден із цих проектів не став успішним – навіть попри краще обладнання. Багато факторів зупиняло прогрес таких лікарень і прогрес лікарів у таких лікарнях – не будемо їх перераховувати. Досить визнати: загалом відомчі лікарні не досягли якогось особливого успіху ні в загальних, ні в спеціалізованих напрямках. Сьогодні, як і раніше, пацієнти при виборі місця лікування теж ідуть насамперед за лікарем, а вже потім – за інституцією, обладнанням чи формою власності.
Читайте також: Феодальная медицина. Изменятся ли больницы в Украине?
Тепер про VIP-лікування, VIP-діагностику та VIP-медикаменти. Медики по всьому світу мають рівний доступ до медичної інформації, тому протоколи і методи лікування у різних країнах однакові. Сучасна якісна медицина є доказовою, у виборі лікування вона базується на визнаних міжнародних рекомендаціях. Усе чітко прописано: які діагностичні методи застосовувати, які медикаменти призначати, яке лікування проводити. І немає значення, вважає пацієнт себе "віпом" чи ні – протоколи однакові для всіх. Тобто VIP-медицини як такої не існує, питання в іншому – у фінансовій (не)спроможності громадян отримати затверджене протоколами лікування. І саме над цим потрібно працювати.
Сьогодні все більше говорять про те, що криза, спричинена COVID-19, може стати поштовхом до змін у медичній системі. Наскільки реальні такі прогнози? І як ефективно використати створений "коронавірусною" панікою потенціал для трансформацій?
Стверджують, що світ назавжди зміниться після епідемії коронавірусу. Будуть зміни і в Україні. Заможні люди вже усвідомлюють, що ситуація, яка загрожуватиме здоров’ю їхньому чи рідних, може повторитися хоч завтра. Наприклад, виникне ще одна мутація вірусу. Це змінює пріоритети майбутніх капіталовкладень: страх за здоров’я рухає грошима і спонукає перенаправляти їх у медицину. Але інвестори можуть піти двома шляхами. Або, не зробивши висновків з уроків відомчої медицини, візьмуться будувати лікарні "для себе", фаршируючи їх надсучасним обладнанням і намагаючись переманити медиків з хорошим професійним рівнем. Або почнуть інвестувати в медицину, яка щонайменше не повторюватиме минулі помилки. Фактично, стануть ініціаторами ціннісних і принципових змін, без яких ніколи не збудувати ні успішної лікарні, ні успішної системи загалом.
І тут час поговорити про принципи організації медицини. Хто є бенефіціаром державної лікарні? Пацієнт? Лікар? Керівник? МОЗ? Держава? Уся повнота влади і ресурси в державній лікарні – у керівника, тобто головного лікаря або директора. Про що він думає? Про те, щоб залишитися головним. При цьому базовою стратегією отримання чи збереження керівної посади є що завгодно, тільки не пацієнт-орієнтованість. Заради справедливості скажу: пацієнт-орієнтованість може бути особистою цінністю сьогоднішнього керівника, який очолює заклад, але вона не є загальною цінністю системи, яка підбирає управлінців у медицині.
Дещо інша ситуація у приватній лікарні, однак і їй ще треба пройти довгий шлях, аби перестати плутати пацієнт-орієнтованість із клієнт-орієнтованістю. Різниця проста: пацієнт іде за результатом, клієнт – за обслуговуванням, людським ставленням. Багато приватних медичних закладів або не розуміють цієї простої відмінності, або завідомо розраховують на клієнт-орієнтованість, оскільки сервіс і людяність завжди на поверхні та є тим, чого суспільство не отримувало довгі роки в державній медицині. Однак довговіддалений рейтинг лікарні та, як наслідок, цінність її послуг залежать від результату лікування (пацієнт-орієнтованості), особливо в спеціалізованих напрямах.
До слова, принцип пацієнт-орієнтованості, як й інші принципи та цінності медицини, були закладені ще Гіппократом. Він визначив медицину як окрему від філософії наукову дисципліну та відокремив медицину від релігії, стверджуючи, що хвороба не є покаранням. Тобто увага змістилася з діагнозу на догляд за пацієнтом і прогноз, що в сучасному словнику якраз і називається пацієнт-орієнтованим підходом. Чи то державна лікарня, чи приватна, окрема клініка чи цілісна система охорони здоров’я – цей підхід має бути закладений в основу. А всі інші принципи, зокрема й ринкові механізми сучасного світу, мають нашаровуватися.
Більш того, ринкові механізми не суперечать пацієнт-орієнтованому підходу, як це може здатися на перший погляд. А, навпаки, відіграють дуже важливу роль у розвитку технологій та покращенні якості медицини. Звичайно, важливо, щоб ринкові механізми, які є рушіями прогресу, не ототожнювалися з ринковим мисленням, за яким усе, що не приносить прибутку, не вартує уваги бізнесу. У тому ж і суть, що ринкові відносини в медицині, на відміну від ринкового мислення, не заперечують благодійності в цій же медицині. На Заході, наприклад, цілі науково-дослідні програми існують саме за рахунок благочинних внесків на фінансування розробок із лікування пухлин, хвороби Альцгеймера, хвороби Паркінсона тощо. А бюджет великих американських лікарень, які є приватною власністю, може наполовину складатися з доброчинних пожертв. Благодійність є мірилом зрілості системи, яка підтримує кращі практичні та наукові медичні інституції незалежно від форм власності.
Читайте також: Питання етики, або Як діяти, коли бракує апаратів вентиляції легень
Відтак усі ці принципи – пацієнт-орієнтованість, ринкові механізми, благодійність – не тільки уживаються, а й доповнюють один одного в сучасній медицині і забезпечують прогрес галузі. Однак є ще один принцип у медицині (який, до слова, теж походить із часів Гіппократа). І це рівнозначна цінність (значимість, взаємоповага) всіх учасників процесу: як пацієнтів, так і лікарів. Неможливо створити ефективну систему медицини там, де нехтують інтересами медиків.
Якби мене запитали, чого медику в Україні зараз не вистачає найбільше, я би на перше місце поставив не лише зарплату, а й повагу. Останні кілька десятиліть ставлення суспільства до медицини неухильно дрейфувало в гіршу сторону. У значній мірі – через прогресуюче зменшення зобов’язань держави в лікуванні суспільства. Пропорція 2016 року – 54/46, де 54% видатків на всі медичні потреби складають гроші пацієнтів, які вони вийняли з власних кишень. Цей показник є рекордним у цивілізованому світі. Для порівняння: у країнах Європи це співвідношення десь у межах 15/85, причому в 15% входять добровільне приватне медичне страхування та інші додаткові витрати пацієнтів на медицину.
Держава дистанціювалася від медицини, перекладаючи весь негатив на медиків, зокрема зобов’язавши їх вирішувати проблему недостатнього фінансування медицини один на один із пацієнтом. Приватна медицина вирішила питання фінансування, звільнивши лікаря від зайвого негативу, але бізнес теж тільки починає розуміти цінність медиків у створенні успішної медичної клініки.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
