Українським підприємствам офіційно дозволили долучатися до протиповітряної оборони. Проте готовність бізнесу інвестувати у власну безпеку ставить перед державою незручне запитання.
Чи справедливо оподатковувати витрати, які фактично спрямовані на виконання завдань загальнонаціональної оборони? Про це в ексклюзивній колонці для РБК-Україна розповіла адвокат судової практики в Juscutum Ксенія Межова.
Головне:
- Безліч юридичних і податкових питань породжує спільне фінансування захисту кількома підприємствами на одній промисловій території.
- Значних інвестицій в обладнання, інфраструктуру та персонал вимагає від бізнесу запровадження експериментального проєкту щодо створення груп ППО.
- Існуюче податкове законодавство не має чіткого і передбачуваного режиму для таких витрат, що створює ризики щодо ПДВ та податку на прибуток.
- Прозорі механізми податкового обліку, пільги на специфічне обладнання, а також правила спільного фінансування систем захисту підприємствами має розробити держава.
В умовах повномасштабної війни безпека підприємства перестала бути виключно питанням корпоративного управління. Сьогодні це один із ключових чинників економічної стійкості держави. Кожне зруйноване виробництво це не лише втрачене майно власника. Це робочі місця, податкові надходження, експортні контракти, порушені логістичні ланцюги та додаткове навантаження на державний бюджет.
Саме тому залучення приватного сектору до протиповітряної оборони є закономірним кроком. Бізнес має ресурси, зацікавленість і готовність інвестувати у захист власних об'єктів. Однак виникає питання: як держава має ставитися до підприємства, яке за власні кошти фактично долучається до забезпечення обороноздатності країни?
На моє переконання, відповідь повинна міститися не лише в оборонному законодавстві, а й у податковій політиці.
Як працюють групи ППО на підприємствах
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року №1506 "Про реалізацію експериментального проєкту щодо посилення протиповітряної оборони території України шляхом залучення підприємств незалежно від форми власності до утворення груп протиповітряної оборони" запровадили експериментальний проєкт із залучення підприємств, незалежно від форми власності до створення груп протиповітряної оборони.
Водночас потрібно розуміти, що приватна ППО – це не створення підприємствами незалежних збройних формувань. Ідеться про діяльність у межах визначеної державою системи, за відповідними процедурами та під управлінням військового командування.
І для бізнесу така участь означає не лише додаткові організаційні обов'язки, а й суттєві фінансові витрати. Обладнання для виявлення та протидії повітряним загрозам, його обслуговування, підготовка персоналу, створення відповідної інфраструктури, все це потребує фінансування.
І тут виникає парадокс. Держава зацікавлена в тому, щоб підприємства вкладали кошти в оборону. Однак податкове законодавство не завжди забезпечує достатньо чіткий та передбачуваний режим для таких інвестицій. Фактично бізнес може опинитися в ситуації, коли він фінансує суспільно важливу функцію, а потім змушений окремо доводити податковим органам правомірність обліку відповідних операцій.
Чому інвестиції в захист обтяжені ПДВ
Одне з найбільш чутливих питань – це податок на додану вартість. Податковий кодекс України вже передбачає низку спеціальних режимів і пільг для операцій з окремими товарами оборонного призначення. Проте, наявність таких положень не означає, що будь-яке обладнання, придбане підприємством для приватної ППО, автоматично звільняється від ПДВ.
Важливе значення мають конкретний вид обладнання, його класифікація, умови постачання, статус учасників операції та вимоги відповідної податкової норми.
Більше того, необхідно розрізняти звільнення від ПДВ під час постачання обладнання та право покупця на податковий кредит. Це різні правові механізми, які мають різні фінансові наслідки.
Для підприємства така невизначеність ускладнює планування інвестицій. Уявімо, що бізнес планує витратити 10 млн гривень на створення системи захисту. Якщо відповідне постачання оподатковується ПДВ за основною ставкою 20%, додаткова сума податку може становити 2 млн гривень.
Читайте також: Приватна ППО в Україні працюватиме по-новому: деталі від Кабміну
Звичайно, за наявності передбачених законом умов підприємство може отримати право на податковий кредит. Проте, це не завжди усуває тимчасове навантаження на обігові кошти, а за окремих моделей використання обладнання можуть виникати додаткові податкові зобов'язання.
Тому питання полягає не лише у формальній наявності пільг. Питання в тому, чи забезпечує податкова система реальне зменшення фінансового навантаження на бізнес, який інвестує в оборону.
На мою думку, для офіційних учасників системи приватної ППО необхідно передбачити максимально зрозумілий механізм застосування податкових пільг щодо визначеного переліку обладнання та засобів захисту. Без необхідності щоразу доводити очевидне: придбання засобів протиповітряної оборони в межах державного проєкту, спрямоване на захист підприємства та держави.
Як витрати на ППО впливають на податок на прибуток
Не менш важливим є питання податку на прибуток.За загальним правилом, об'єкт оподаткування визначається на підставі фінансового результату до оподаткування з урахуванням коригувань, передбачених Податковим кодексом України. Отже, витрати на створення та утримання приватної ППО мають оцінюватися відповідно до правил бухгалтерського обліку та застосовних податкових різниць.
Частина придбаного обладнання може визнаватися основними засобами, інші витрати – звичайними поточними витратами підприємства. Відповідно, їхній вплив на фінансовий результат і податкові зобов'язання може відрізнятися. При цьому, саме по собі фінансування приватної ППО не означає автоматичного зменшення податку на прибуток на всю суму вкладених коштів.
Читайте також: Як приватна ППО може захистити бізнеси від дронів: бліц з "Дикими Шершнями"
І тут, на мою думку, варто змінити сам підхід держави. У мирний час підприємство інвестує у виробництво, обладнання, технології та персонал, щоб отримувати прибуток. Під час війни до цих інвестицій додається ще одна категорія – це витрати на фізичне збереження можливості працювати.
Без протиповітряного захисту може не бути ані виробництва, ані працівників, ані майбутніх податкових надходжень. Тому витрати на приватну ППО не повинні сприйматися як щось другорядне стосовно господарської діяльності підприємства. Вони безпосередньо пов'язані із забезпеченням її безперервності.
Водночас я не вважаю, що для вирішення проблеми достатньо просто оголосити витрати такими, що зменшують оподатковуваний прибуток. Потрібні конкретні законодавчі механізми: зрозумілий порядок обліку, правила амортизації спеціального обладнання та, можливо, окремі інвестиційні стимули для учасників відповідного державного проєкту.
Юридичні ризики спільного фінансування захисту
Окремої уваги також заслуговує ситуація, коли кілька підприємств розташовані на одній промисловій території. Очевидно, що створення єдиної системи захисту для промислового майданчика може бути економічно ефективнішим, ніж фінансування окремих систем кожним підприємством. Проте, спільне фінансування породжує цілу низку юридичних питань.
Як оформити внески підприємств? Хто буде власником обладнання? Чи виникатиме постачання послуг між учасниками? Як розподілятимуться витрати? Чи матимуть підприємства право на податковий кредит? Відповіді залежатимуть від обраної договірної моделі та фактичного змісту операцій.
Наприклад, кошти, які одне підприємство перераховує іншому для організації спільного захисту, за певних обставин можуть розглядатися як оплата послуг. Інша правова конструкція може передбачати спільну діяльність або інший механізм фінансування. І кожна з таких моделей має власні податкові наслідки.
І саме тут виникає ризик, що економічно раціональна ініціатива зі спільного захисту підприємств зіткнеться з надмірною юридичною складністю.
На моє переконання, держава повинна розробити типові правові та податкові механізми для спільного фінансування приватної ППО. Це дозволить підприємствам зосередитися на безпеці, а не на пошуку способу правильно оформити кожну гривню, спрямовану на оборону.
Чому держава не має заробляти на безпеці бізнесу
У дискусії щодо податкових пільг часто звучить аргумент про втрати державного бюджету. Але в питанні приватної ППО такий підхід потребує ширшого економічного аналізу.
Необхідно порівнювати не лише обсяг потенційно недоотриманих податків, а й економічні наслідки знищення підприємств. Пошкодження великого виробничого об'єкта може означати втрату сотень робочих місць, зменшення надходжень ПДФО, військового збору, податку на прибуток та інших платежів. До цього додаються втрати експорту, зниження економічної активності, витрати на відновлення інфраструктури та соціальні наслідки.
Звичайно, жодна система протиповітряної оборони не гарантує абсолютного захисту. Проте зменшення ризику руйнувань має цілком конкретну економічну цінність. Саме тому податкові стимули для приватної ППО потрібно розглядати не лише як пільгу для окремих підприємств, а як один з інструментів збереження економічного потенціалу країни.
На мою думку, подальший розвиток приватної ППО має супроводжуватися комплексними змінами податкового регулювання.
По-перше, необхідно законодавчо визначити чіткий перелік обладнання, операції з постачання якого для офіційних учасників приватної ППО можуть користуватися спеціальним режимом ПДВ.
По-друге, варто встановити прозорі правила податкового обліку витрат на створення та утримання відповідних груп, зокрема щодо придбання обладнання, його модернізації та амортизації.
По-третє, потрібно врегулювати механізми спільного фінансування систем захисту декількома підприємствами, щоб правомірне об'єднання ресурсів не створювало непропорційних податкових ризиків.
По-четверте, доцільно розглянути можливість запровадження спеціальних інвестиційних стимулів для підприємств, які за погодженням із державою фінансують створення та функціонування груп ППО.
І, нарешті, необхідна узгоджена позиція Міністерства фінансів, Державної податкової служби та Міністерства оборони щодо практичного застосування відповідних норм. При цьому, спеціальний режим не повинен перетворитися на механізм необґрунтованого використання податкових пільг. Він має поширюватися на офіційно визначених учасників, документально підтверджені витрати та обладнання, яке дійсно використовується для виконання завдань протиповітряної оборони.
Український бізнес уже давно виконує значно ширшу роль, ніж лише роль виробництва товарів, надання послуг і сплати податків. Підприємства допомагають військовим, підтримують громади, відновлюють зруйновані об'єкти та забезпечують робочі місця навіть в умовах постійних атак. Залучення бізнесу до протиповітряної оборони є наступним етапом цієї відповідальності.
Читайте також: Приватні компанії в Україні мають два шляхи підтримки ППО: деталі
Однак відповідальність повинна бути взаємною. Якщо держава пропонує бізнесу інвестувати власні ресурси у виконання оборонних завдань, вона має забезпечити зрозумілі та економічно обґрунтовані правила такого фінансування.
Йдеться не про звільнення підприємств від усіх податків і не про надання необмежених привілеїв. Мова саме про формування податкової політики, яка враховує реалії воєнної економіки. Адже підприємство, яке сьогодні інвестує в протиповітряний захист, робить внесок не лише у власну безпеку. Воно допомагає зберегти виробництво, зайнятість, економічну активність і майбутні доходи державного бюджету.
Держава не повинна заробляти на прагненні бізнесу захиститися від російських атак. Вона повинна створити умови, за яких кожна гривня, інвестована у приватну ППО, працюватиме максимально ефективно і для підприємства, і для обороноздатності України. Саме такий підхід, на моє переконання, має стати основою податкової політики щодо приватної протиповітряної оборони.
